Пам’ятаю, одного дня в Америці я зайшов у старий храм. Я просто зайшов подивитися і побачив: сидить чоловік, охопивши голову руками в стані, як мені здалося, глибокого відчаю. Я підійшов до нього, обійняв за плечі і запитав: “У чому справа?” Він обернувся до мене і почав плакати, а потім розповів, що одружений вже двадцять п’ять років і що він священик. Він виявив, що більше не любить свою дружину, і єдиний вихід для них – розлучитися. А якщо він розлучиться з дружиною, то розстанеться і зі священством, і це буде повний крах усього, у що він вірив.
Ми поговорили, не дуже довго, але дійсно, що називається, “від серця до серця”. І я порадив йому піти додому, і перш ніж подзвонити в двері, зупинитися і усвідомити, що він шукає не дівчину, на якій одружився двадцять п’ять років тому. Він не стане шукати риси, які він бачив колись, не стане шукати ту, якої більше немає; він зупиниться і скаже собі: я дзвоню в двері незнайомої жінки. Кого я зустріну? – спитає він себе. Чи може він полюбити цю жінку, яку раніше не бачив ніколи.
Він так і зробив, і потім написав мені, що ніяк не чекав того, що сталося. Він зупинився, відкинув усі колишні образи, постукав у двері і поглянув в обличчя жінки, що відкрила йому і… закохався в неї. Бо він подивився в обличчя дійсності і не відігнав її заради того, що колись було, але не відповідало його очікуванням тепер.
митрополит Антоній Сурожський