Проповідь на першу неділю посту (Торжества Православ’я)

Дорогі браття і сестри!

Минув перший тиждень посту. Кожен із нас вже відчув і перші радощі від звільнення з-під диктату матеріального світу, з-під інформаційного тиску оточення, від якого ми намагалися захиститися в цей час. А хтось відчув і перші розчарування від виявленої в собі слабкості сил, яких здавалося так багато, коли будувалося плани на піст. Перша зустріч з реальністю посту показала, наскільки скромніші ми маємо насправді можливості і здібності, аніж наші плани. І ось, щоб підтримати і потішити нас, щоб допомогти нам подолати відчуття самотності й упевнитися в материнській опіці Церкви, устав і пропонує нам у першу неділю Великого посту замислитися над таємницею Православ’я.

Сьогоднішній день називається неділею Православ’я або навіть неділею Торжества Православ’я. У чому ж полягає Торжество Православ’я? У чому, зрештою, полягає загадка Православ’я, образ якого відкривається перед нами сьогодні так по-різному й відсилає найчастіше до церковних інституцій, дуже часто пов’язаних із державою. Від самого початку Церкви держава намагалася знайти до неї свої підходи. Земна влада спочатку знищувала християнство. А потім, коли це не вдалося, вона намагалася використати його, ввести в структуру земних інституцій, але за одної умови: Церква має знати своє місце. Її справа – дбати про те, що знаходиться десь там далеко, у Небесному Царстві, де перебуває Бог і де судилося бути душам спочилих, праведників. А тут, на землі, Церква має скоритися людським законам, підтримувати державу, молитися за владу. Вона має грати за тими правилами, які вже були написані задовго до Христа, ще в античні часи.

Сьогоднішній день, перша постова неділя, знаменує для нас тріумф тієї справжньої Церкви, яка зуміла не скоритися перед державою. Бо що ми відзначаємо нині? Події 843 року, коли, після довгих десятиліть тиску держави на Церкву, після довгого періоду насильницького викорінення з церковного життя ікон, Церква ствердила своє право на шанування святих реліквій і образів. Вони урочисто, тріумфально заносяться нині до храмів у Константинополі та й по всій імперії. Здавалося б, ця подія пов’язана з суто богословськими суперечками. Але, насправді, вона надзвичайно знаменна в споконвічному змаганні двох сил: сили земної і сили Церкви. Церкву згодні прийняти, якщо вона зречеться свого права на участь у суспільному житті, якщо вона сприйматиме себе як частину чогось потойбічного, відстороненого від реальності.

Не так давно до мене зателефонувала якась загадкова жінка і почала розмову з питання: «А чи знаєте Ви, хто є князем цього світу?». Очевидно, жінка була єговісткою, напевно, проводилися якісь телефонні опитування і вона таким провокаційним питанням хотіла вивести мене на розмову про те, що в цьому світі панує сатана, а Бог перебуває десь далеко, в іншому вимірі. Я ж її спитав: «А хто створив цей світ? І хіба сатана потужніший від Бога?» Пригадаймо, як сатана спокушав Христа в пустелі, пропонуючи Йому схилитися перед ним, дияволом, як князем цього світу. Що відповів Христос? «Відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи» (Лк. 4:8).

І цей світ, і невидимий нами духовний світ створені одним Богом! І в цьому світі Він перебуває не менш, ніж у тому, іншому світі. Небо і земля є частинами одного, створеного Богом всесвіту. Ми з вами, належні своєю душею до світу духовного, водночас перебуваємо в матеріальному, видимому світі – на землі, в людському суспільстві. І в цьому світі ми спасенні Христом. А Церква, яка провадить нас усіх до вічного життя, є інституцією, покликаною здійснювати своє спасительне служіння тут, на землі.

Кожна ікона для нас цінна як знак зв’язку нашого матеріального світу із Богом, як вікно правди, яке пов’язує ці два світі. Не відділяє їх один від одного й не тільки допомагає прозирнути в інший світ, а показує непроминущу присутність духовного чинника, пов’язаного з благодатною силою діяння Святого Духа на кожного з нас. А отже – і з тим образом і подобою Божою, яку несемо в собі ми, грішні матеріальні істоти, бувши знаком, символом – тобто іконою! – образу і подоби Божої. Недарма так жертовно захищали шанування ікон монахи. Адже саме монахів і монахинь називають преподобними саме тому, що вони присвячують усе життя відкриттю в собі образу і подоби Божої.

Церква покликана не просто провести нас неушкодженими через дочасне життя, через матеріальний світ. Вона покликана стати розчиною, яка квасить ціле тісто (Мф. 13:33; Лк. 13:21), – покликана змінювати цей світ, протистояти злу і насильству. Вона захищає наше право жити за євангельськими заповідями в цьому реальному, історичному житті. Саме тому сьогоднішній день є днем торжества Церкви над князем цього світу, торжества правди і справедливості в житті Церкви.

Це надзвичайно обнадійливе свято. Адже всі ми добре бачимо хвороби, які з’являються в церковному житті й так захоплено демонструються телебаченням, світською пресою. Часто церковні недуги здаються нам такими фатальними і нерозв’язними, що під питання ставиться майбутнє служіння Церкви – узалежненої від влади, політики, капіталу, моральних вад духовенства. Ну хто сьогодні про це не говорив і не писав!

Але саме спогади про перемогу над іконоборництвом, якими сповнений сьогоднішній день, демонструють, як у найважчих, у найбезнадійніших ситуаціях Церква перемагає світ. Перемагає не тоді, коли озброюється державною підтримкою, не тоді, коли переймає у світу його засоби боротьби. Церква тріумфує саме тоді, коли вона повертається до своєї власної природи, коли озброюється силою Святого Духа, благодатно присутньою в ній. Церква перемагає, коли вона йде за Христом.

Саме сьогодні ми починаємо шлях до пізнання тріумфу Христа, який так люблять зображувати на іконах Воскресіння. На цих іконах Христос зображується над поваленим гробом із знаменом Переможця в руках. «Цим переможеш», – колись сказав Він імператорові Константину у видінні перед вирішальною битвою. «Цим», тобто, хрестом. Саме тому, здіймаючи сьогодні хрест над храмами, підіймаючи святі образи на знак шанування дня Торжества Православ’я, ми переймаємося вірою і в наше з вами майбутнє. Вірою в майбутнє Церкви, здатної «цим», тобто силою благодаті Святого Духа, перемогти всі спокуси і випробування. Амінь.

За матеріалами сайту http://kyrios.org.ua

Усе по темі: Торжество Православ’я