1 Неділя Великого Посту, Торжество Православ’я

«Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління. Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити» (Мф. 11:25-27). «Мудрі» безнадійно силкуються зрозуміти, як це і для чого Всемогутній Бог став слабкою, немічною дитиною, як Син Божий зробився Сином Людським? Книжники, які знають пророцтва, переконані, що нічого доброго з Назарету чекати не доводиться, бо є Вифлеєм, який «нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля» (Мф. 2:6). Але точно так, як і «Бога ніхто не бачив ніколи» (Ін. 1:18), так ніхто і ніколи не був посвячений у таємницю народження Сина Божого, Котрий як би в кепкування над пихатою гордістю народу, який шанував своє обранство привілеєм, а не служінням, благоволив народитися не в царському палаці, а в убогій печері, що служила кошарою.

Ті, хто довіряв своєму вченому розуму виявилися осоромлені, а простак Нафанаїл удостоївся одкровення Істини, і з благоговійних вуст його, які говорять «від повноти бо серця» (Мф. 12:34), уперше в історії людства, ще до П’ятидесятниці, ще до сповідання Петра і здивованого крику Фоми, вирвалося захоплене визнання: «Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів» (Ін.1:49). Йому відкрилася головна істина Церкви, йому відкрилася незбагненна раніше правда про те, що «так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін.3:16).

Так через нехитре серце апостола явилася світу дивна і незбагненна раніше істина про Втілення Бога. Так світ уперше почув благу звістку про те, що Той, Кого «ніхто ніколи не бачив» (1Ін. 4:12), набув плоті і крові для того, щоб цією Плоттю і цією Кров’ю наситити «струджених і обтяжених» (див. Мф. 11:28) і «зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим прозріння, відпустити замучених на волю» (Лк.4:18).

Колись, на зорі людської історії, у пророчому видінні патріархові Якову був явлений образ ліствиці (драбини), яка «стоїть на землі, а верх її торкається неба; і ось, ангели Божі піднімаються і сходять по ній» (Бут. 28:12). А нині перед очима Нафанаїловими виконується древнє пророцтво: щирий ізраїльтянин, «у якому нема лукавства» (Ін. 1:47), бачить Того, Хто, подібно до сходів, з’єднав небо і землю, Того, Кому «ангели служили» (Мк. 1:13), він бачить перед собою Сина Божого і Сина Людського і, уражений знанням, що відкрилося йому, захоплено вигукує: «Учителю! Ти – Син Божий, Ти – Цар Ізраїлів».

Бог утілився і став людиною, бо Він не лише Всевідаючий і Всемогутній, але і Благий та Святий! Можливо, не вміючи цього пояснити і сформулювати, Нафанаїл зрозумів те, про що пізніше написав його молодший побратим, апостол Іоанн Богослов: він зрозумів, що «Бог є любов» (1Ін. 4:8). Він зрозумів, що віднині недостатньо констатувати: «Бога ніхто не бачив ніколи», бо Син Божий, «Який у лоні Отця», явив світу Лице Отця. Віднині – той, хто знає Сина знає і Отця! Віднині – «Царство Боже благовіститься» (Лк. 16:16), і ми побачимо «небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським» (Ін. 1:51)!

І від нас тепер вимагається лише одно: серцем, що не двоїться, без лукавства і сумніву прийняти цю незбагненну Істину про Бога, Який утілився. Здається – так легко! Здається – чого ще сумніватися, коли сонми мучеників життям своїм і кров’ю своєю свідчили про цю Істину Православ’я! І проте, з року в рік, із століття в століття доводилося Церкві захищати праву віру від високорозумних мудрувань, від хибних простаків, які намагалися звести невимовне до простих формул від єретичних намірів людської гордині.

Сьогодні Церква святкує перемогу над єрессю іконоборства, яка приховано робила замах на головний догмат Православ’я, – на істину про Бога, Який став Людиною. Бо відмова шанувати зображення Сина Божого, відмова бачити в Синові Отця зрештою призводила до відмови визнати саму можливість Боговтілення. Так хибно зрозуміле благочестя, «ревність, та не за розумом» (див. Рим. 10:2) приводили і приводить донині багатьох гордих до повстання на правду Церковну для затвердження власної правди.

Будемо ж пам’ятати, що не силою зброї затверджується істина, бо «хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26:52). Не забудемо також, що за словом апостола Павла зрозуміла вона «не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового» (1.Кор. 1:17), «а в явленні духу і сили, щоб віра ваша утверджувалася не на мудрості людській, а на силі Божій» (1.Кор. 2:4,5). Бо не витончений розум, але чисте серце привело Нафанаїла до Христа. Як сказав Господь: «Не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мф. 16:17). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Торжество Православ’я