Не можна не дивуватися реакції фарисеїв на явне диво зцілення сліпих, про яке ми зараз чули в Євангелії. Зрозуміло, чому фарисеї з такою злістю реагують на чудеса Христові – вони Йому заздрять. Вони заздрять цьому, здавалося б, простому, неосвіченому Проповідникові, Який не має ніякого статусу в єврейському суспільстві. Але в цього Проповідника є те, що, виявляється, набагато привабливіше для просто народу, ніж уся ученість, уся хитромудрість, які виходять з вуст фарисеїв. У Христа є сила – сила слова, сила вчинку, сила погляду. І народ натовпами оточує Христа, не стільки в надії отримати вирішення тих або інших своїх проблем, а скільки, для того, щоб ще раз відчути реальну близькість Бога до Свого народу.
Ми легко можемо засудити фарисеїв за таку агресивну реакцію по відношенню до Христа, але насправді часто ми самі недалеко йдемо від цього фарисейського ставлення до релігійного життя. Від Бога можна легко відгородитися купою правил, формальним виконанням тих або інших релігійних приписів, суворим постуванням, тривалими молитвами і вважати, що Богові нам пред’явити, загалом, нічого, ми все виконали, що від нас було потрібно. У той же самий час, коли ми стоїмо на молитві, і хтось раптом випадково відволікає нас від нашої відокремленої сокровенної розмови з Богом, раптом, звідки ні візьмися, з’являються страшенний гнів і лють на цю людину, яка посміла вторгнутися у свята святих без нашого дозволу. Це і є прекрасний індикатор того, що в душі людини, яка молиться, окрім неї самої, не було ніякого Бога. Була розмова із самим собою, собою, піднесеним на Небеса і зробившого із самого себе об’єкт поклоніння і шанування. Адже Бог дивиться на нас очима наших ближніх.
Навчи ж нас, Господи, передусім, любити ближнього, і тільки після цього сміти звертатися до Тебе зі словами молитви.
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: 7 неділя після П’ятидесятниці