В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
«Отче наш», або Молитва Господня, та сама, якій Господь навчив Своїх учнів і апостолів, найголовніша молитва Церкви, відома нам з дитячих років, незалежно від того, народилися ми в традиційно православній сім’ї або прийшли до віри у свідомому віці. Вона якось незбагненно зберігається в народній свідомості, розібрана на прислів’я і приказки, часом спотворена, не завжди і не всіма усвідомлювана як власне молитва, але все жива, все невигубна. Так відбувається, звичайно, через те, що не людським розумом вигадані ці великі слова, не фантазією поетів породжені ці рядки: у них звучить голос Божий, у них чутно дихання Христове. «Нехай святиться ім’я Твоє… нехай буде воля Твоя». (Мф. 6:9,10) – от вірші, проречені колись нашим Богом!
У цій величній поемі є все, що нам відкрито про Бога Ним Самим. У якомусь сенсі ця молитва – Символ віри тієї, колись неподіленої общини християн, якою була до певного часу апостольська община. У цій молитві – сповідання віри і очікування майбутнього Царства. У ній заклик і застереження: заклик на Небо і застереження від захвату землею. У ній, такий, здавалося б, короткій, увесь «Закон і Пророки» (Мф. 7:12), тобто усі сподівання, уся надія Старого Завіту, усе багатотисячолітнє очікування «життя майбутнього віку», як ми співаємо в нашому Символі віри.
І в цій молитві наш Бог навчає нас просити про хліб насущний. Про хліб, який, виявляється, такий же важливий, як і Царство, про яке нам треба молитися і якого нам слід шукати передусім, бо тільки в цьому випадку ця решта і «додасться вам» (Лк. 12:31), як обіцяє нам Господь. Хліб і Вічність зіставлені в цій молитві і рівнозначно важливі для людини. Хліб названий нашим Богом «насущним», тобто життєво необхідним для існування, без якого саме це існування безглузде і неможливе. І це притому, що ми якось здавна звикли думати, що людина їсть для того, щоб жити, а не живе для того, щоб їсти. Іншими словами, хліб, навіть і насущний, не мета життя, а усього лише спосіб підтримки його. Мимоволі виникає питання: чи про хлібний коровай говорить Господь, або Він має на увазі щось інше? Те, без чого не можна, не має сенсу жити, чи те, що зводиться до тілесної їжі? І чи той це «хліб», про який на початку людської історії було передбачене Богом, що діставатися він буде Адаму, що згрішив, «у поті чола» його?
Звичайно, цього не може бути хоч би тому, що Сам Спаситель сказав: «Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати» (Лк. 6:25), тобто скільки не їси хліба, здобутого потом і кров’ю, він ніколи не наситить тебе назавжди. Захоче їсти насичений, рано чи пізно зголодніє той, що навіть обжерся, бо пшениця, витерта жорнами в борошно, може дати людині тільки тимчасове насичення. І дивне було б жертовне Втілення Сина Божого тільки для того, щоб ми, раби Його, «мали надлишок хліба» (див. Лк. 15:17).
Ні! Син Божий став Сином Людським не для того, щоб розв’язати продовольчу проблему, а для того, щоб і багатий, і жебрак, і хто насичений хлібом, і хто наповнює утробу стручками (див. Лк. 15:16) «мали життя, і надто мали» (Ін. 10:10). Тому і каже Він Своїм учням: «Істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес. Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові… Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги» (Ін. 6:32,33,35). Недаремно Син Людський, Який зголоднів у пустелі, відкинув сатанинські спокуси і відмовився зробити диво, «щоб каміння це хлібами стало» (Мф. 4:3). Чому ж Він, знехтувавши дивом на вершині гори Спокус все-таки помножив хліби на березі Галилейського озера? Чи тільки для того, щоб голодні наситилися?
Не для того, щоб скуштувати дивовижної їжі, не для того, щоб стати свідками множення хлібів і риб, люди залишили свої домівки, кинули свої невідкладні справи і попрямували за Спасителем. Вони пішли за Ним, щоб чути Його Слово, щоб слухати Його Вчення. Вони і не чекали чудес, вони не шукали їх. Вони були просто вірні Слову, Яке покликало їх. Вони, насправді, шукали Царство Небесне, вони просто слухали свого Бога, абсолютно не піклуючись про хліб тілесний. Тому і одарив їх Господь хлібом «сьогодні» (Мф. 6:11), бо вони залишили повсякденні турботи в ім’я «єдиного на потребу» (див. Лк. 10:42), в ім’я Хліба, «який зійшов з небес» (Ін. 6:41). І тоді абсолютно зрозуміло, чому наші нескінченні і виснажливі зусилля з обробітку даної нам землі не вінчаються благословенним успіхом, чому природні стихії наполегливо руйнують плоди наших трудів, чому їх палить сонце, губить дощ, а переломлений нашими руками хліб не може наситити всіх жадаючих. Це відбувається, бо скільки не слухаємо ми, все ніяк не можемо почути давніх Христових слів: «Всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне» (Мф. 19:29). Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: 8 неділя після П’ятидесятниці