У ці дні Церква відзначає свято Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Свято було встановлене на честь набуття Хреста святою рівноапостольною царицею Оленою в ІV столітті. Як свідчать церковні історики, ще віки потому в день свята Хрест урочисто піднімали, щоб показати народу.

Нам це зрозуміло і звично. У нашій цивілізації хрест – це шанований релігійний символ, а те саме древо, на якому Господь прийняв смерть заради нашого спасіння, викликало б у нас якнайглибше благоговіння. Але ми часто забуваємо про те, яким різким дисонансом є таке ставлення до Хреста і як глибоко були б шоковані і здивовані сучасники Господа Ісуса і апостолів, якби вони побачили наше шанування Хреста.

Навіть у наші дні один японський буддист писав про те, що, уперше побачивши зображення Розп’яття, був здивований і шокований: чому ця релігія вважає своїм головним символом Людину, Яка вмирає в муках?

За часів Господа Ісуса хрест не вважався ні чесним, ні животворним – зовсім навпаки, він був знаряддям ганебного умертвіння. Це був спосіб позбавлення життя, свідомо розроблений так, щоб позбавити жертву всякої гідності. Спочатку людину били бичами, що роздирали її тіло до кісток, потім примушували тягнути горизонтальну перекладину хреста до місця страти, потім прибивали цвяхами за руки і за ноги – так, щоб цвяхи проходили через нервові центри і спричиняли максимальний біль. Потім людину піднімали – так, щоб її дуже добре було видно з усіх боків, – і залишали висіти в положенні, при якому, щоб ковтнути повітря, людина мала підводитися на пробитих кінцівках. Смерть приходила до нещасного після довгих годин, іноді діб нестерпних мук. Римляни дбали про те, щоб кончина тих, хто кидав виклик їхній влади, не виглядала ні славною, ні благородною, ні красивою.

І от Господь Ісус приймає найстрашнішу і найогиднішу смерть, спускається на саме дно страждання і знедоленості, до тих, хто, здається, назавжди втрачений у глибині гріха і прокляття. Він помирає серед двох розбійників, «до злочинців приєднаний» (Мк. 15:28), безневинний серед негідників. Як каже про Нього пророк Ісая: «Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас» (Іс. 53:5,6).

Смерть і прокляття, яке ми набули своїми гріхами, Він бере на Себе, щоб дати нам життя і благословення. Так Господь Ісус робить це нестерпно жахливе знаряддя смерті знаменням нашого спасіння. Христос каже про те, що буде «піднесений» на Хрест, щоб спасти людей: «І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:14-16).

Про якого змія в пустелі йде мова? У книзі Чисел, у 21-му розділі, розповідається про те, як народ Божий у пустелі стали жалити отруйні змії. Мойсей звернувся до Господа, «і сказав Господь Мойсеєві: зроби собі мідного змія і вистав його на прапорі, і ужалений, глянувши на нього, залишиться живим. І зробив Мойсей мідного змія і виставив його на прапорі, і коли змій жалив людину, вона, глянувши на мідного змія, залишалася живою» (Чис. 21:8,9).

Як і багато образів Старого Завіту, мідний змій вказував на прийдешнього Христа. Як у пустелі люди, ужалені зміями, дивилися на піднятого над ними мідного змія – так і християни, смертельно ужалені гріхом, дивляться на Христа і набувають спасіння.

Віра впізнає в цій приниженій, знехтуваній і розп’ятій Людині Господа, Бога і Спасителя, Який закликає: «До Мене наверніться, і будете спасенні, усі кінці землі, бо я Бог, і немає іншого» (Іс. 45:22).

У цьому трагедія і жах людського спротиву: Бог зробив усе, щоб спасти людину, – але людина може відмовитися, відкинути чи проігнорувати Його дар.

Церква підносить Хрест над світом, сповіщаючи всім: ваш гріх спокутий, ваша смерть поглинена, прийдіть і прийміть життя вічне. Сама пропаща людина може покаятися, набути прощення і стати святою – прикладів цього вистачає в житіях святих, починаючи з найвідомішого прикладу – розбійника, розіпнутого праворуч від Господа. Але людина вільна – вона може і відмовитися. У цьому трагедія і жах людського спротиву: Бог зробив усе, Бог пішов на самі крайні заходи, Він приніс найбільшу жертву, щоб спасти людину, – але людина може відмовитися, відкинути чи проігнорувати Його дар.

Ми часто бачимо хрест – на куполах церков, у витворах мистецтва, навіть у легковажних прикрасах. Зазвичай наш погляд ковзає по всіх цих хрестах не зупиняючись. Але можна побачити Хрест по-іншому – не як звичний релігійний символ, не як деталь архітектури, а як свідоцтво про те, що Бог зробив для нас, людей, і для нашого спасіння, і відгукнутися – покаянням, вірою, виконанням заповідей. Встати на шлях вічного життя, на який нас кличе Церква.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Воздвиження Хреста Господнього