Свято Воздвиження Хреста Господнього історично має, якщо можна так сказати, трьохскладену форму. По-перше, ми згадуємо цього дня подію набуття, виявлення Чесного і Животворного Хреста в Єрусалимі матір’ю імператора Костянтина Великого – святою царицею Оленою.

Як відомо, у 326-му році вона прибула в Єрусалим з палким бажанням відшукати Хрест Господній. За вказівкою старого юдея був зруйнований храм Венери, побудований над Голгофою ще за часів імператора Адріана. Під розвалинами капища були виявлені три хрести, і щоб зрозуміти, на якому з них був розіп’ятий Господь, патріарх Макарій наказав прикласти по черзі три хрести до небіжчика.

Від дотику одного з хрестів покійний воскрес. Це диво привернуло таку безліч народу, який бажав побачити Животворний Хрест, що його довелося воздвигнути (підняти), звідки і з’явилася назва свята.

Друга подія, пов’язана з Хрестом Господнім, сталася через десять років. 13 вересня 335 року був освячений величний храм Воскресіння, споруджений за наказом імператора Костянтина над місцем страждання, смерті і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Наступного дня було визначено святкувати день Воздвиження Хреста Господнього.

Ну, а третій спогад пов’язаний з подіями, що сталися в 7 столітті. Тоді персидський цар Хозрой зруйнував Єрусалим і “полонив” Хрест Господній, який був відвезений у Персію і пробув там 14 років, поки при імператорі Іраклії не був повернений з шаною на колишнє місце. І знову це сталося того дня, коли православні святкували день Воздвиження Хреста Господнього.

Така історія нинішнього свята, але головний, глибинний сенс його полягає, звичайно, у тому, щоб нам знову, спрямувавши серце до небесного, перейнятися усвідомленням величі жертви, принесеної заради нашого спасіння на Хресті.

Занадто часто і легко ми забуваємо, від якої неймовірної муки, туги і жаху позбавив нас Господь, аби лише ми самі захотіли прийняти цей благословенний дар, дар позбавлення, дар життя вічного – радісного і святого. А для цього всім нам – хто вважає себе християнином – треба з Божою допомогою, у міру власної немочі співстраждати Господу, щоб потім стати і співучасником Його радості, як про це каже апостол Павло: “Коли ми з Ним померли, то з Ним і оживемо; коли терпимо, то з Ним і царювати будемо” (2Тим. 2:11,12).

Забуваємо ми, на жаль, забуваємо, що таїнство Хрещення, окрім власне духовного народження, означає ще добровільну участь у стражданнях і смерті Ісуса Христа, і для нас ця участь стає можливою тільки тоді, коли ми свідомо боремося з власними гріхами.

Пам’ятаємо про те, що є гріх, що його треба остерігатися, сторонитися, уникати, з ним треба боротися в душі не “за поняттями” цього хворого і суєтного світу, а згідно із законом Божим, за Його правдою. І тільки тоді ми беремо участь у стражданнях Христових, коли, відвертаючись від зла, свідомо і послідовно творимо благо – тобто живемо по-християнськи, думаємо, говоримо і поступаємо так, як учить Господь.

Як би важким, невигідним, скорботним це не було – от у цьому і полягає наше співстраждання Господу. У цьому і полягає наша участь (нехай мала, але реальна) у Його стражданнях, у цьому полягає істинне сповідання нашої віри, і саме таким життям ми залучаємося до постійного, а не разового, реального, а не символічного Воздвиження Хреста Господнього. Бо в духовному сенсі Воздвиження Хреста, звичайно, означає проголошення перемоги добра над злом, світла над пітьмою, вічного благодатного життя над смертю. Амінь.

Автор: священик Дмитро Шишкін

Усе по темі: Воздвиження Хреста Господнього