Частково на власних помилках, частково радячись з досвідченішими священиками, я дійшов висновку, що дітей потрібно сповідувати як можна рідше. Не як можна частіше, а як можна рідше. Гірше, що можна зробити, – це ввести для дітей щотижневу сповідь. У них вона понад усе веде до формалізації. Так вони ходили і просто причащалися кожної неділі або, принаймні, часто, що теж питання, чи правильно це для дитини, а потім – із семи років – їх водять теж мало не кожної неділі під розрішальну молитву. Діти дуже швидко навчаються говорити правильне священикові – те, що він чекає. Маму не слухався, у школі грубив, гумку вкрала. Перелік цей легко відновлюється. І вони навіть не зустрічаються з тим, що таке сповідь як покаяння. І буває, що цілі роки приходять на сповідь з одними і тими ж словами: я не слухаюся, я грублю, я лінуюся, забуваю молитви читати – от короткий набір звичайних дитячих гріхів. Священик, бачачи, що окрім цієї дитини, до нього стоять ще багато інших людей, відпускає їй гріхи і цього разу. Але після декількох років такому «церковному» чаду буде взагалі незрозуміло, що таке покаяння. Для нього не складає жодних труднощів сказати, що він те-то і те-то погане скоїв, «щось пробубоніти» по папірцю або по пам’яті, за що його або погладять по голові, або скажуть: «Колю, не треба красти ручки», а потім: «Не треба звикати (так, потім вже звикати) до сигарет, дивитися ці журнали», і далі по наростаючій. А потім Коля скаже: «Не хочу я слухати тебе». Маша теж може сказати, але дівчатка зазвичай швидше дорослішають, вони устигають набути особистого духовного досвіду раніше, ніж можуть прийти до такого рішення.
Коли дитину перший раз приводять у поліклініку і примушують роздягтися перед лікарем, то вона, звичайно, соромиться, їй неприємно, а покладуть її в лікарню і будуть щодня перед уколом сорочку задирати, то вона почне робити це абсолютно автоматично без жодних емоцій. Так само і сповідь з якогось часу може не викликати в неї вже жодних переживань. Тому, благословляти їх на Причастя можна досить часто, але сповідуватися дітям треба як можна рідше. Думаю, добре буде, порадившись з духівником, сповідувати такого маленького грішника перший раз у сім років, другий раз – у вісім, третій раз – у дев’ять років, дещо відтягнувши початок частої, регулярної сповіді, щоб у жодному разі вона не ставала звичкою. Дорослим ми дійсно з багатьох практичних причин не можемо рознести Причастя і таїнство Покаяння надовго, але до дітей напевно можна було б цю норму застосувати і говорити, що відповідальна серйозна сповідь дітей може звершуватися з досить великою періодичністю, а в інші рази – давати їм благословення на причастя, ввести це не в самодіяльність священика, а в канонічну норму.
- Починаючи з якого віку дитина має сповідуватися
- Як часто треба сповідувати дитину
- Наскільки часто потрібно причащати маленьких дітей
- Батьківська участь у підготовці до сповіді
- Як навчити дитину правильно сповідуватися
- Чи може дитина сама вибирати, у якого священика сповідуватися
- Як виховати в дітях благоговійне ставлення до Причастя і до богослужінь