Головне, чого треба уникати батькам при підготовці дитини до сповіді, у тому числі і до першої, – це наговорення їй списків тих гріхів, які із їхнього погляду, у неї є, або, вірніше, автоматичного перенесення якихось її не самих кращих якостей у розряд гріхів, в яких вона має покаятися священикові. І, звичайно ж, у жодному разі не можна запитувати дитину після сповіді про те, що вона сказала священику і що той їй сказав у відповідь, і чи не забула вона про якийсь гріх. У даному випадку батьки повинні відійти убік і розуміти, що Сповідь, навіть семирічної людини, – це Таїнство. Втручання кого б то не було в Таїнство церковне, особливо таке делікатне, як Таїнство Сповіді, є абсолютно неприйнятним. І будь-яке вторгнення туди, де є тільки Бог, людина, що сповідається, і священик, що приймає сповідь, згубне. Дитина може поділитися тим, що вона казала, якщо їй самій захотілося. Але не потрібно показувати нашу надзвичайну в цьому зацікавленість. Розповіла – добре, ні – нічого страшного. Частіше діти кажуть не те, що вони самі сказали на сповіді, а те, що почули від священика. Зупиняти їх у цьому не треба, але входити в якесь обговорення і тлумачення слів священика або, тим більше, критику, якщо це не співпадає з тим, що, на наш погляд, необхідно було б нашій дитині почути, не можна. Більше того, не можна, виходячи з цих дитячих слів, потім йти і щось з’ясовувати у священика. Чи намагатися йому допомогти правильніше поводитися з власним чадом: знаєте, отче, от Вася сказав мені, що Ви йому дали таку пораду, а я знаю, що він Вам не цілком правильно усе виклав, тому Ви не цілком розібралися, і краще б Вам наступного разу сказати йому те і те. Від такого материнського натиску, безумовно, треба себе утримувати. У тих випадках, коли цю свідомість треба виховувати в парафіянах, її треба виховувати через проповідь, через саму організацію звершення сповіді, через попереднє багатократне сповіщення про те, що не треба підходити занадто близько, не можна якимсь чином реагувати, якщо ви щось випадковим чином почули під час сповіді. Можливо, проводити особливі бесіди з батьками і з прабатьками про їх делікатне ставлення до сповіді дітей і онуків. Усе це, безумовно, в тому чи іншому вигляді може мати місце.
- Починаючи з якого віку дитина має сповідуватися
- Як часто треба сповідувати дитину
- Наскільки часто потрібно причащати маленьких дітей
- Батьківська участь у підготовці до сповіді
- Як навчити дитину правильно сповідуватися
- Чи може дитина сама вибирати, у якого священика сповідуватися
- Як виховати в дітях благоговійне ставлення до Причастя і до богослужінь