Розкриття старозавітних пророцтв у Новому Завіті

Пророк Даниїл, Юліус фон Каролсфельд

Євангельське оповідання про Христа, по суті, розпочинається з проголошення Його Месією. Архангел Гавриїл, сповіщаючи Марії про народження Ісуса, каже: «І царюва­тиме у домі Якова повік, і царст­ву Його не буде кінця» (Лк. 1:33). Звернемо увагу, що тут із самого початку йдеться про Месію-переможця, і означає, подальші страждання і навіть смерть Христа зовсім не означали ні Його поразки, ні якогось приниження Його Царства.

А далі йде безліч деталей і подробиць; особливо багато уваги приділяє їм євангеліст Матфей. Значимою виявляється буквально кожна деталь, причому не лише для євангеліста, але і взагалі для всіх. Коли цар Ірод хоче з’ясувати, де народився новий Цар (причому сам Ірод розуміє Його царство винятково в політичних термінах і бачить у Месії загрозу власному правлінню), то його радники звертаються ні до чого іншого, як до книги пророка Михея: «І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи ма­лий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого по­ходження від початку, від днів віч­них» (Мих. 5:2). А коли Йосиф і Марія тікають в Єгипет і через декілька років повертаються додому, то євангеліст наводить слова пророка Осії: «Коли Ізраїль був юний, Я лю­бив його і з Єгипту викликав сина Мого» (Ос. 11:1).

До речі, між цими двома пророцтвами – чимала різниця. Михей явно говорить про певного правителя, його слова відносяться до Месії цілком однозначно. Але слова Осії в контексті його книги простіше зрозуміти так: мова йдеться про самий народ Ізраїлю, який був в єгипетському рабстві, але Господь вивів його звідти. Тобто деякі з пророцтв, в Євангеліях віднесених до Христа, спочатку могли мати інший історичний сенс. Це нормально. Більше того, якщо Месія – ідеальний цар та ідеальний ізраїльтянин, то зрозуміло, що деякі події з його життя так чи інакше повторюватимуть події з життя інших царів і всього ізраїльського народу.

Але особливо багато пророцтв, що пов’язані з Розп’яттям і Воскресінням Христовим. Мало не кожна деталь хресної смерті знаходить своє відображення в словах пророків. Це і хресна смерть, коли Христа прибили до хреста, а Його одяг ділили за жеребом (Пс. 21:16-19). І жовч, яку Йому дали пити на хресті (Пс. 68:22). І гробниця багатої людини, в яку поклали Його мертве тіло (Іс. 53:9). Це, нарешті, розповідь про тридцять срібників, які Іуда отримав за свою зраду, а потім у жаху від скоєного кинув їх у Храмі на підлогу, і на них купили землю гончаря (Зах. 11:12-13).

Є в Старому Завіті і пророцтва про Воскресіння Христове і про загальне воскресіння. Адже ще задовго до народження Месії було написано: «Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління» (Пс. 15:10).

Нарешті, є в Старому Завіті і певна подоба хронології – таємнича книга Даниїла. У ній говориться, що від відновлення Єрусалиму до появи Месії має пройти «сім седмин і шістдесят дві седмини» (Дан. 9:25). Правда, термін цей можна відлічувати від різних подій, і пророцтва Даниїла трактуються різними тлумачами дуже по-різному, але здавна існувало і таке розуміння: між відновленням Храму після вавилонського полону і явленням Христа народу пройшло шістдесят дев’ять седмин, або 483 роки.

Звернемо увагу і на те, як в Євангеліях люди дізнаються в Ісусі довгожданого Месію, Христа. Ісус спитався учнів Своїх: «За кого люди вважають Мене, Сина Людського? Вони відповіли: одні – за Іоана Хрестителя, другі – за Іллю, інші – за Єремію або за одного з пророків. Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого. Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах» (Мф. 16:13-17).

Він не проголошує себе Месією – Він прямо питає, і тільки після того, як Петро назвав Його повним месіанським титулом, Христос підтверджує його правоту і додає: людина не може сама додуматися до цього, їй цю таємницю відкриває Бог.

При цьому ніяк не применшується свобода людини прийняти чи відкинути цю таємницю. Пророцтва, як ми вже з’ясували, не мають сили математичних доказів, і кожне з них можна пояснити випадковим збігом, а то і неточним перекладом… Саме тому багато знавців Старого Завіту не бачать у Ньому Христа. Власне, така позиція юдаїзму: частину пророцтв юдеї відносять до приходу Месії, Який, з їхнього погляду, ще не відбувся, а частина – до когось або чогось ще. Наприклад, 53-й розділ книги пророка Ісаї, про страждання Месії, вони відносять до народу Ізраїлю в цілому. А мусульмани, шануючи Ісуса (Ісу) як великого пророка, і зовсім не вважають Його Сином Божим, і взагалі месіанські ідеї не притаманні ісламу.

Більше того, в юдаїзмі час від часу з’являлися люди, які проголошували себе месіями. Найбільш відомий Сабатай (чи Шабтай) Цві, який жив у XVII столітті в Османській імперії і врешті-решт прийняв під загрозою смерті іслам (але навіть це не збентежило найбільш завзятих його послідовників). Називалися й інші імена…

Подібні ідеї завжди використовувалися і в політичній боротьбі за владу, і в ідеологічних війнах за переконання людей. Але якщо ми дійсно знаємо ім’я Того, Хто запанував над всім світом, Хто приніс нам зцілення від гріха та смерті і Хто примиряє нас з Богом, то ці маніпуляції нам вже не особливо важливі – адже ми вже знаємо найголовніше.

Автор: Андрій Десницький