“Салафиїл породив Зоровавеля…”
На самому початку Євангелія від Матфея наведені довгі і для багатьох наших сучасників незрозумілі, “нудні” списки земних предків Ісуса Христа.
Причому про одних чомусь сказано детально, а інші тільки названі по імені. Той же список із невеликими відмінностями повторюється у євангеліста Луки…
Але чи можуть ці переліки імен людей, які давно померли, бути цікаві сучасному читачу Євангелія?
Чи має родовід Христа якесь значення в наші дні, і якщо так, то яке? Тим більше що цей родовід… Йосифа, який зовсім не був батьком Ісуса Христа! Навіщо взагалі він тоді нам потрібний?
Земне коріння
Ми живемо в абсолютно іншому суспільстві, ніж Палестина I століття по Р.Х. Але навіть і до цього дня, і у великих сучасних містах можна знайти людей, для яких такі списки мають велике значення. Пам’ятаю, як я узяв одного разу в руки башкирсько-російський словник. В якості додатка до нього були дані… списки башкирських родів і племен, зовсім як у Старому Завіті! Виявляється, для укладачів словника – інтелігентів із вищою освітою, які живуть в Уфі, де давно перемішалися всі роди та племена, а на вулицях говорять в основному російською, – було надзвичайно важливо пам’ятати, хто з них до якого роду належить (це визначається за прізвищем) і з якими іншими родами його предки знаходилися в близькій спорідненості, а з якими – в дальній.
А що казати про Північний Кавказ! Перше, що дізнаються там про одноплемінника – якого він роду, хто його предки, і це багато в чому визначає подальше ставлення до нього.
Сьогодні, звичайно, в Євангеліях нас цікавлять, передусім, життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа, Його вчення, проповіді та притчі. Але для єврея I століття першим питанням, яке він задав би про Христа, було б питання про Його походження, про Його місце в соціальній структурі суспільства. Саме тому апостол Матфей, який писав в основному для євреїв, і розпочинає із самого для них суттєвого – з родоводу. Втім, і євангеліст Лука теж наводить список предків Ісуса Христа, але дещо пізніше, як вставку, наприкінці третього розділу, де описується вихід Ісуса на громадське служіння.
Рід вівся по батькові, а Йосиф, хоч і не був біологічним батьком Ісуса, був Його батьком згідно із Законом або, як ми сказали б сьогодні, соціальним, тобто сприймався всіма як батько. Біологічне батьківство взагалі тоді було не безумовним критерієм приналежності певному роду та сім’ї. У Біблії ми читаємо про звичай левіратного шлюбу: за смертю старшого брата молодший мав одружитися на його вдові, причому син, який народився від цього шлюбу, вважався нащадком померлого, хоча всі пам’ятали, хто його біологічний батько. У родоводі Христа теж є такий приклад: від левіратного шлюбу Вооза і Руфи – після смерті її першого чоловіка – народився Овид. Але в Старому Завіті про Вооза сказано детально, а от перший чоловік Руфи нічим не відомий, тому в євангельському родоводі і згадають Вооза. Можливо, такими ж левіратними шлюбами пояснюються і невеликі розбіжності між двома родоводами, у Матфея і Луки: один згадує біологічного, а інший – соціального батька. Втім, можуть бути інші пояснення: євангелісти користувалися різними джерелами, у них могли вкрастися дрібні неточності. У будь-якому випадку, усі головні моменти повністю співпадають. А от жінок, взагалі кажучи, в списку предків згадувати було не обов’язково, так що поява жіночих імен у родоводі (а їх у списку всього чотири – Фамарь, Рахава, Руфь і Вирсавія) не випадкова. Автор напевно хотів звернути нашу увагу на біблійну історію, пов’язану з кожною з них. Про цих жінок детально написано в Старому Завіті, і зовсім не тому, що вони були якимись особливо благочестивими. Але це тема наступної статті.
Деякі з перерахованих імен ми сьогодні насилу можемо згадати – наприклад, “Салафиїл породив Зоровавеля” (Мф. 1:12). Але інші імена говорять читачеві про багато що. По суті, тут перед нами коротко проходить уся історія спасіння до Христа, історія обраного народу. Не випадково родовід у Матфея розпочинається не з Адама і не з Ноя (Лука пізніше доведе список предків саме до них), а з Авраама – першої людини, яку Господь обрав, щоб укласти з нею завіт, тобто союз. Цей союз поновлювався з його сином Ісааком і онуком Яковом – Господь відбирав когось одного в кожному поколінні, щоб передати йому особливі благословення.
Починаючи із синів Якова, відбір змінився примноженням: обраним був кожен із них, кожного батько благословив по-своєму. І про одного зі своїх синів, Іуду, він сказав загадкові слова, які багато тлумачів відносять саме до Христа, Який походив з племені Іудиного: «Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йому покірність народів» (Бут 49:10). Це пророцтво завжди розумілося євреями як вказівка на те, що Месія прийде з коліна Іудиного – і Євангелія підтверджують виконання пророцтва: у списку предків Христа Іуда знаходиться на своєму законному місті.
Ще одне дуже значиме ім’я – Давид. Це не просто другий цар Ізраїлю і засновник династії, це та людина, про нащадка якої Господь сказав: «Я буду йому батьком, і він буде Мені сином» (2Цар 7:14). У найближчій історичній перспективі це було сказано про Соломона, якому належало звести Єрусалимський Храм. Але з прадавніх часів це пророцтво розумілося і як вказівка на далекого нащадка з роду царя Давида, якому належало стати самим справжнім Царем Ізраїлю, Месією, Христом, Який врятує свій народ і встановить Царство Боже. Саме тому ті, хто визнавав в Ісусові Месію, називали його “сином Давидовим”. Пророцтво про те, що Христос буде прямим нащадком царя-псалмоспівця, було завжди дуже важливе для євреїв, і тому в Євангеліях особливо відмічено, що воно виконалося.
Не випадкові навіть числа: чотирнадцять родів, як відмічає євангеліст Матфей, пройшло від Авраама до Давида, тобто від першого обранця до обраного Богом царя, і стільки ж ще – до вавилонського полону. Царювання Давида і полон – немов найвища і найнижча точки всієї ізраїльської історії. Нарешті, ще чотирнадцять родів – до самого Христа. Число це не випадкове, сімка означає повний термін (число днів у тижні), а чотирнадцять – подвоєна сімка. Не випадково і пророк Даниїл, відлічуючи термін пришестя Месії, рахував сімками. Словом, історія обраного народу виконалася, настала “повнота часів” – саме тоді слід було народитися Месії.
Так що наведені в Євангеліях родоводи є свідоцтвами того, що, по-перше, Христос поза сумнівом був історичною особою, справжньою Людиною, а по-друге, що всі пророцтва про Його походження виконалися повністю. Євангелісти немов показують на прикладі переліку імен предків Спасителя історію людства, яке страждає, яке не знаходить собі місця, проте воно все ж не самотнє. Бог не залишає його і направляє до заздалегідь наміченої мети, до той великої Зустрічі, яку ми переживаємо в Євангеліях.
Автор: Андрій Десницький