Зцілення сліпого (Лк. 18:35-43)

Читаючи Євангеліє, ми, як правило, не намагаємося узнати якісь нові факти: майже все, що написано в цій книзі, багато хто з нас знає практично напам’ять. А раз так, то від сюжету ми повинні звернутися до його сенсу, до його значення. От я – тут, зараз – читаю саме цей фрагмент з Євангелія, я вслухуюся в слово Боже – що Господь каже моїй душі? Кожній душі Господь промовляє щось своє. Я скажу про те, що здалося важливим мені.

Цей сліпий, якого зцілив Христос, – як він поводиться? Він поводиться просто непристойно. Йде Учитель, оточений натовпом, який жадібно вслухується в кожне Його слово, – і раптом якийсь жебрак починає щось волати, кричати. Так, зрозуміло, він сліпий і хоче бачити. Усе це дуже природно і тому частково вибачне. Але навіщо ж так кричати? До чого переходити межі благопристойності? І от ті, хто йшов попереду, хто був ближчий до Ісуса, осаджують цього докучливого крикуна: замовкни! не заважай слухати! Напевно, вони були упевнені, що Ісус похвалить їх за цю старанність. Але відбувається щось інше.

Ісус зупиняється і кличе жебрака. Запитує: “Чого ти хочеш від Мене?” (Лк. 18:41) Не треба було мати божественного всезнання, щоб здогадатися, чого може хотіти сліпий. І той дає цілком очікувану відповідь: “Щоб мені прозріти!” Але це питання і ця відповідь були потрібні для того, щоб для всіх присутніх стала явною і очевидною міцна віра убогого сліпого. І Ісус хвалить його віру – і зціляє. Він хвалить жебрака за його віру – але не сварить за безчинні крики, не докоряє за те, що відвернув Учителя від важливіших справ. Про це – ні слова. І це зрозуміло: Господу набагато дорожче одне палке серце, ніж сотня розумників, які слухають Його.

Подивимося навколо себе. Стара історія, яку ми знову і знову читаємо в Євангелії, відтворюється із завидною постійністю. От людина, неохайно одягнена, від неї погано тхне – що робить вона в храмі? Вона набагато краще виглядала би біля вокзалу – там їй саме місце. А от пані в хутрі – за кілометр видно, що невіруюча. Така світська штучка. Але в храмі ні ступити, ні мовити не вміє, запитує якусь нісенітницю. І що тут їй треба? А от дівчина – стоїть тут три години і все схлипує – адже служба йде, як їй не совісно заважати священику і нам?

Але Господь проходить повз священиків, повз благочестивих парафіян. Він бере за руку бомжеватого мужика, світську пані, нещасну дівчину (у Господа вистачить рук на всіх) і запитує: чого ви хочете? Нехай це виконається! Ваша віра спасла вас!

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 31 неділя після П’ятидесятниці