В очах вченого ченця з Калабрії, Варлаама, Григорій Палама – здичавілий ромей, що засвоїв молитовні практики Сходу з їх медитацією і виходом у небезпечний астрал.

У той час Греція насправді дичавіла і дихала на ладан. Згасла військова міць останньої провінції Риму. Зів’янули мистецтва. Візантійці розучилися робити великі храми і палаци. Ромеї перестали захоплюватися інженерним мистецтвом. Закинули богослов’я, довели до безладу філософію. Порок процвітак в імператорських палацах і в суспільстві. Візантія розуміла близькість свого кінця, страшилася загибелі від рук ісламу і вже була готова визнати перевагу Заходу і прийняти унію.

Тисячу років Візантія перевершувала Захід, і Захід захоплено дивився на Константинополь як на місто своєї мрії. Але от, минула тисяча років і все змінилося. Фома Аквінський навів лад у християнській філософії. Католики визначилися з аксіомами, догматами, правилами і розставили поняття по поличках, як у бібліотеці. Усе враховано. Усе підраховано. Про все продумано. Одне лише місце християнського світу викликало їх нерозуміння – Афон.

Там творилося щось дивне і що не укладається в голові: суміш безумства із спокусою. Ченці Святої гори стали стверджувати, що їм у масовому порядку являється Фаворське світло. У Грецію відправився розумний Варлаам з Калабрії – дізнатися на місці, що ж відбувається в столиці християнської чернечої роботи. Те, що він побачив, його уразило і обурило. Греки поставили медитативний досвід вище за філософію. Афонські простаки розповіли йому про те, як вони навчилися бути в нествореному світлі. Варлаам був приголомшений. Це не укладалося в голові.

Насправді – усе, що від Бога, обов’язково буває логічним, красивим, корисним і міцним. У Бога не може бути безладу і неподобства. Філософія – мистецтво такого порядку і краси. Розум – найбільш простий спосіб пізнання Бога, позбавлений спокуси привабливості. У логіці усе просто. Є А і B, вони однозначно визначають С. І жодних варіантів похибки.

Та що домініканці. Абсолютна більшість нас – сучасних християн, прийшли до Бога через книжки, фільми, оповідання друзів і осягнули Бога не одкровенням, а розумом. Що таке життя в Дусі, як молитися в Дусі, як утримувати сім’ю в Дусі, як говорити в Дусі, як служити ближньому в Дусі і як самого себе відчувати в Дусі Святому – багатьом невідомо. Не те що невідоме, так навіть питання не ставиться. Яке таке нестворене світло? Яке таке життя у Святому Дусі? Є піст і молитва. Ними перемагається ворог, і досить. Ні, не досить.

Життя в Дусі – що це?

Простий приклад. От історія, що сталася з преподобним Силуаном Афонським. До нього прийшли послідовники сучасного йому ісіхазму і завели розмову про розумну молитву і Фаворське світло. Святий запитав гостей з Нового Афону: «Ви в Дусі говорите чи ні?»

Вони сторопіли, змішалися і пішли. Ченці-«ісіхасти» не могли собі дати звіт у головному – живуть і говорять вони в Дусі чи ні!.. Як може християнин жити не в Дусі? Як він може не знати Духа, коли життя в Дусі – основа основ життя християн. Власне з П’ятидесятниці – зішесття Святого Духа – почалася і Церква, і наша віра.

Кожен християнин перейняв на себе печать дару Духа Святого не для краси обряду хрещення. Усі ми, як один, прийняті Духом у Його спілкування. Усім нам особисто посланий Дух-Утішитель. Усім нам відомо через Серафима Саровського, що мета християнина – повернення в єднання з Богом, через набуття цього самого Духа і Бога.

Нам незрозуміле це життя в Дусі. Було воно незрозуміле і Варлааму. Просто не поміщалося в його голові.

Релігія – така ж жива галузь людського духу, що розвивається, як і наука, мистецтво та інженерія. У релігії є свої фундаментальні відкриття. У світі фундамент знання заклав Аристотель. У релігії – Авраам. У світі перші закони сформулювали древні греки. У релігії – юдеї. У світі наука зробила ривок, відірвавшись від натурального числення і простору, через засвоєння віртуальної математики: операцій з від’ємними і нескінченними величинами, викривленими і множинними просторами.

Те, до чого додумалися європейці, ніяк не могло укластися в голові древньої людини. Так просто не працювала її голова. Як до імпресіоністів публіка просто не бачила кольору. Древній математик не міг уявити собі множення матриці на вектор, у результаті якого слова шифруються, розчиняються в числах або знову відроджуються з цифр. Інтеграл і збіжності послідовностей для нього – щось на межі уяви. А оператор Даламбера, в якому змішані характеристики простору, швидкість, хвилі і час, знаходиться вже за гранню свідомості древньої людини.

Таким проривом у релігії, її Ейнштейном і Лобачевським став Григорій Палама. Він навчився оперувати з тим, що не можна ввести в класичну філософію і в життєве міркування – з божественними енергіями, сутностями і властивостями. Тут недостатньо Аристотеля. Тут був потрібен прорив свідомості. Не порив містики, а саме нової якості мислення, що оперує не лише силогізмами, але і даними Божественного одкровення.

Здавалося б, усе просто. Бог великий і ніяк не може поміститися в 100 терабайт пам’яті, властиві нашому мозку. Комп’ютер нашого мозку має дуже примітивний процесор і неякісний набір програм. Він у принципі не може працювати, як працює думка Божа. Він не може наслідувати ні алгоритми мислення Бога, ні Його схеми, не може переробляти той же об’єм інформації. Ми не можемо ні видати якості роботи Бога, ні проникнути в те, що називаємо Його «логікою». Ми неминуче повинні приймати від Бога певний готовий продукт, що нездатні зробити самі, для того, щоб хоч якось наблизитися до ірраціонального мислення Бога. Здатність прийняти Божественне одкровення дарована разом з дарами Святого Духа. Таким чином, істинне пізнання Бога можливе в синтезі ірраціональних плодів одкровення і роботи розуму.

Це якраз те, про що говорив Тертуліан: «Вірую, бо абсурдне».

Здавалося, ясно і просто, але Варлаам, як людина старої античної формації, не зміг знайти місця одкровенню в схемах філософії і його голова «задимилася». Він затіяв скандал, був засуджений і відправлений назад до себе додому на свої домініканські комбінати силогізмів і примітивної античної логіки.

У чому суть вчення Палами двома словами? По суті воно в тому, що спілкування з Богом є належна і необхідна частина життя КОЖНОГО християнина.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Долаючи шлях Великого посту