До кого нам йти?

За переказами, Христос на Тайній Вечері першому омив ноги Іуді. Зрадник витримав спокусу і не відступив від злого задуму. Коли ж Його учень втратив віру і так закам’янів серцем, що заради грошей зрадив Людину і Друга, Який омив йому ноги?

Іуда втратив віру в Христа під час Нагорної проповіді. Усе було добре, доки Ісус не сказав до юдеїв, які прийшли до Нього: “Я є хліб життя. Батьки ваші їли манну в пустелі – й померли. Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре. Я – хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу.

Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти?

Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі. Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.

Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили” (Ін. 6:48-54,66).

Насправді, це дуже дивні слова для будь-якої людини, яка ще нічого не знала про можливість Причастя. Проте вони були потрібні для відсіювання тих учнів, в яких не було віри. Бо віра не предмет знання, розрахунку чи закону, вона є результат бачення Бога.

Не витримавши випробування вірою, багато учнів чесно залишили Христа і пішли, але один з тих, хто розчарувався, залишився. Важко сказати, який був головний мотив його перебування в общині.

У нас у монастирях теж буває, що брат живе тому, що йти нікуди, бо розлучився або ні з ким не ужився, або п’є, або тому, що годують, або тому, що грошей дають за нескладну роботу, або просто йому зручно жити і ні про що не думати. Це ненадійна братія. Від неї в обителях вічні негаразди і дискредитація звання ченця.

Можливо, Іуда і не мав точного задуму зрадити Христа, бо первосвященики ще не оформили запит на зраду, так що зраджувати Ісуса Іуді ще було не для кого. Але дух, чужий апостолам і Христу, запанував в общині, і тому Господь відповів учням: “Чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол” (Ін. 6:70).

Зрада Іуди (фрагмент), Джотто ді Бондоне

Іуда не прийнявши Христа, у той же час не повернувся в Храм до первосвящеників. Ісусу не вірив, священикам не вірив.

Хто був він? Він дуже схожий на революціонера, який пішов за правдою, а кінчив бомбометанням і вбивством в ім’я своєї страшної правди, яка насправді, – брехня. Тому Христос і назвав його – диявол – брехун.

Трагедія Іуди полягала в тому, що він, чекаючи на Месію, спочатку прийняв Ісуса за нього. А потім розчарувався в Ньому, оскільки Він не відповідав тому Закону, який запанував в Єрусалимі. Розчарувавшись, Іуда вирішив, що на цьому диваку можна якось, ще не зрозуміло як, заробити і відновити правду очікування справжнього Месії. І почав зі скриньки для збору грошей.

Його бізнес зі скринькою тривав до тих пір, поки Іуда не побачив суд над Христом. У нього був запасний варіант існування правди в Єрусалимському храмі. Але після суду в Каяфи бізнесменові стало ясно, що первосвященики самі не знають правди. Неправий суд над Ісусом показав усю міру їх корисливої брехні і злості, заради якої вони готові убити цього, загалом, нешкідливого містика, який вештався Іудеєю. Йому стало ясно, що до цих первосвящеників Месія не прийде ніколи. І в той Ізраїль, який він знав, теж Месія прийти не міг, бо в ньому правди було ще менше, ніж у Храмі. А що може бути жахливіше для юдея, народ якого тільки і жив тисячоліттями цим очікуванням?

Вийшов пат.

У смішній спробі поправити справу і не губити заради невеликої суми грошей життя людини він вирішив звернутися до розуму священиків і врятувати невинну людину. Він намагається повернути ієрархам срібники. Він ще сподівався, що в служителях Божих не може зовсім померти правда і совість. І був приголомшений, узнавши глибину їх підступності і цинізму.

Христос – не Месія. Церква продажна і підступна. Навіщо жити в такому жаху?

У принципі, будь він торгаш або пройдисвіт, він би просто погрів руки на зраді і вклав би капітал в якусь справу. Але очевидно, що він був ідеалістом, раз одного дня ув’язався за Христом і став Його учнем. Хто стоїть вище, той болючіше і падає. Був би шахрай, на кшталт Кагановича чи Троцького, жив би довго і щасливо, не мучачись докорами сумління за погублені душі. Але, на свою біду, він виявився дуже обдарованим. І його притягнув Бог не просто так, заради участі в драмі в якості ката.

Іуда, як і інший Іуда – апостол, були обраними і званими. Тому його падіння з висоти було гучним і подібним до землетрусу. Так, очевидно, з гуркотом падали ангели, які відступили від Бога.

Що і коли прогледів Іуда, перебуваючи поряд з Христом? Що було з його серцем, коли Христос умивав Йому ноги? Чи згадував, що Ісус не зробив йому нічого поганого. Чи, уявляв собі, як обійме, поцілує Христа і зрадить Його? Адже можна було просто вказати рукою. Але ні, зрадити цілуванням – це якесь знущання над любов’ю.

Іуда витримав ще один постріл любові в серці і не здригнувся: “Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов?” (Мф. 26:50)

Зрада – усім зрадам зрада.

Повернемося до Нагорної проповіді. У відповідь на нерозуміння і потрясіння учнів, яким запропонували їсти “плоть” і пити “кров”, Ісус дає ключ до розуміння Його слів. Але цей ключ із секретом. Він відмикає таємницю тільки тим, для кого життя в дусі є подією.

Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає. Слова, які Я говорю вам, є дух і життя” (Ін. 6:63).

У житіях древніх старців описаний випадок, коли один з афонських ченців засумнівався, що у вигляді вина і хліба викладається реальне Тіло і реальна Кров Христа. І тоді, за текстом історії, йому в чаші з’явився справжній шматок людського м’яса і справжня людська кров.

Так само примітивно думали про причастя римляни, які переслідували і вбивали християн, уявляючи собі, що віруючі їдять людське м’ясо і п’ють кров, що, станься правдою, було б насправді жахливо. Але…

Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає. Слова, які Я говорю вам, є дух і життя“.

Хіба кров Бога – кров людини? Що ми знаємо про Його дивне і неймовірне Тіло, Яке простирається над Всесвітом? Що ми знаємо про Його Божественну Кров, яка таємнича за зоряні галактики? Хіба в Трійці тече перша група крові? Хіба в Трійці наше м’ясне тіло?

У дарах присутня Кров Божа, а не людини. І Тіло таємничим і духовним чином присутнє в хлібі.

І таке міркування і є розуміння того, що:

Слова, які Я говорю вам, є дух і життя“.

Іуда, як і римляни, думав про плоть і кров речові. У ньому не було духовного розуміння. Знаходячись поряд з Богом, його серце нічого не відчуло. Іуда дивився на Ісуса, порівнював Його з образом, намальованим тлумачами юдейського Закону, і не знаходив схожості. А трохи пізніше зрозумів, що наслідуючи тлумачення цих злих і владних людей, він ніколи б і не зустрів справжнього Месію. Сліпі вели сліпих. Але як зберегли віру інші одинадцять апостолів?

Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви? Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного, і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого” (Ін. 6:67-69).

Прекрасні слова:

– До кого нам іти?

Я часто згадую їх, коли посилюється сучасна критика на Церкву. Так, єпархіальні Мерседеси – це погано. Так, єпископи-капіталісти – це теж погано. Так, черствість, цинізм і неуцтво іноді, зустрічається в Церкві. Але це не привід піти з неї. Тим більше куди?

В організацію “Слон” або “Сова” і молитися Свободі Манхетенській? Господи, помилуй. Куди? Так, нікуди. Тільки в Церкві звучать слова вічного життя. І це Церква не єпископів на мерседесах, а Вона моя, твоя, Божа, і ми Її нікому не віддамо.

Більш того, слід згадати ще одні слова Христові з фіналу Нагорної проповіді: “І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого” (Ін. 6:65).

Вони дозволяють побачити в собі ще один пласт віри – відчуття дару і обрання, як певного скарбу, даного тобі Богом. Цей факт на ваги не покладеш, але він усім для душі дуже важливий. Він відчувається і цінується. Чомусь Іуда не відчув його в собі.

Христос торкнувся якихось неймовірних глибин нашої особистості, де вона таємничим чином спілкується з Богом, окрім розуму і почуттів. Апостол Петро оцінив звернення Христа до цих глибинних початків особистості і довірився Христу безумовно.

Те, що відбувається в цій глибині між душею і Богом, вище за слова критики Церкви. Воно врівень з нашою любов’ю і тугою про Бога. Там, у глибині душі, ми зростаємося з Богом через те Причастя, суть якого не зрозумів Іуда.

Потрібно уважно стежити за джерелом віри, що б’є із самих глибин душі. І якщо це джерело висихає, просити Бога допомогти нам залишатися у вірі.

Втрата тонкого відчуття близькості Божої, уміння чути Бога і з’єднуватися з Ним – справжня катастрофа для особистості. Вона трапляється внаслідок укорінення в гріху. Тому гріха слід боятися, як смерті. Адже смерть – це життя без Бога. Це перший крок на шляху Іуди, від чого спаси нас, Господи.

Автор: священик Костянтин Камишанов

Усе по темі: Велика середа