У Великий Четвер Страсного тижня ми згадуємо кілька найважливіших подій із земного життя Христа. Зокрема – молитву в саду Гефсиманському.

Євангельська розповідь про молитву Гефсиманську, яку ще іноді називають молінням про чашу, в Євангелії від Марка, очевидно, дійшла до нас від апостола Петра; за свідченням ранньохристиянського автора Папія Ієрапольського, Марко був супутником великого апостола і, мабуть, його Євангеліє основане на оповіданнях Петра.

«І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати. І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте. І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця. І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти. Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години? Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово. І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати. І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників. Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене» (Мк. 14:33-42).

На цій розповіді лежить дивний відбиток достовірності; вона повністю відповідає тому, що вже в наш час учені, які досліджують Новий Завіт, називають «критерієм незручності». Цей критерій полягає в тому, що ті чи інші свідчення незручні для ранньої Церкви, і тому в них є тільки одне пояснення: усе так і сталося насправді. Ніхто не став би вигадувати Ісуса, Який жахається і впадає у відчай від очікування тяжкої смерті та благає позбавити Його, якщо можливо, такої долі.

Боги, яких вигадують люди, так не поводяться; вони більше нагадують всяких суперменів, людей-павуків та інших персонажів масової культури, які, сміливі і сильні, приходять, прилітають на виручку своїм прихильникам, не залишаючи лиходіям жодного шансу на порятунок.

Скрушений скорботою Божественний Спаситель, Який не лише не розправиться з лиходіями, але Сам помре від їх рук, Який Сам благає про позбавлення – і не отримує його, – це зовсім не той образ, який люди створюють у своїй уяві.

Христос у Гефсиманському саду (фрагмент), Карл Генріх Блох

Апостоли в цьому епізоді (як і в деяких інших) виглядають не кращим чином: вони заснули від печалі і заслужили докір від Господа. Так говорити про апостолів могли лише вони самі – у ранній Церкві апостоли були оточені зрозумілою повагою, і нікому б на думку не спало вигадувати про них такий «компромат».

Ця розповідь завжди служила предметом певного нерозуміння – і кепкувань невіруючих. Який же це Бог, якщо Він тужить і жахається перед лицем смерті, як звичайна людина, і людина, між іншим, не найхоробріша: безліч героїв і мучеників в історії йшли на смерть набагато спокійніше, іноді – з бравадою і кепкуванням над катами. Уся римська процедура розп’яття була продумана так, щоб зламати волю і дух найрішучіших борців, але Ісус не показує Себе борцем навіть у саду.

Чому? Те, що відбувається в Гефсиманії каже нам щось дуже важливе про Боговтілення. Передусім, Господь Ісус – не Бог, Який прикинувся людиною чи діяв через людину, це Бог, Який дійсно став людиною. В Ісусі Христі Бог дійсно став людиною, з людською душею і тілом, і Він дійсно став доступний тим же душевним і тілесним стражданням, які зазнають люди перед лицем зради, несправедливості, болю і смерті.

Він цілком і повністю зайняв наше місце – поставив Себе в ті ж умови, в яких знаходимося ми, і зробив наше Спокутування, виявивши досконалу любов і послух Богові там, де ми проявляємо злість і противимося.

Тому в Гефсиманії Він зазнає абсолютно справжнє і абсолютно людське страждання. Іноді кажуть: «Але Він же знав, що воскресне». Звичайно, знав, і казав про це учням. Але ж і ми знаємо, що воскреснемо – нам це теж ясно обіцяно небесним Отцем. Чи робить це страх і страждання чимось менш реальним?

Христос повністю розділяє всі страждання світу, весь людський біль, фізичний і душевний. Будь-яка людина перед лицем зради, залишення, муки, смерті, тепер може знати, що Христос – з нею, Він спустився на саме дно болю і скорботи, щоб бути з кожним, хто страждає. Не лише з героями, які відважно йдуть на смерть. З усіма, хто скрушений, розгублений і збентежений, хто, здається, зовсім роздавлений тугою і жахом. Христос виглядає слабким, бо Він – із слабкими, сумним – бо він з тими, хто сумує, жахається – бо Він з тими, хто пригнічений жахом. Він спускається до них на саме дно душевного і тілесного страждання, щоб узяти кожного за руку і вивести до вічної радості Воскресіння.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: Великий четвер