Свідоцтва Воскресіння

Люди, які заперечують Воскресіння Христове, опиняються в парадоксальній ситуації – вони живуть у світі, створеному Подією, якої, на їх погляд, не було. Насправді, можна вірити або не вірити в Христа. Але неможливо заперечувати, що ми живемо у світі, сформованим християнством – наші мови і культури, архітектура і музика, те, як ми бачимо світ і людину, те, що хвалимо і засуджуємо, коротше кажучи, усе, що ми є – несе на собі відбиток християнства. Навіть нехристияни, навіть люті антихристияни дихають повітрям і говорять мовою, просоченою Біблією, навіть більшовицьке гасло «хто не працює, той не їсть» узяте насправді в апостола Павла, а знаменита статуя «Перекуємо мечі на орала», створена в 1957 році радянським скульптором Вучетичем, звертається до слів з книги пророка Ісаї. Називаємо особливо зухвалу брехню «безбожною». Усієї європейської культури – величних соборів, хоралів Баха, зображень, створених преподобним Джотто, – не було б, якщо не одна Подія – Воскресіння Христа з мертвих.

Християнство і вся християнська цивілізація померла б, не народившись, якби Тіло Розіпнутого залишилося лежати в гробниці.

Іноді люди намагаються порівняти Христа з іншими людьми, які вплинули на світ; але коли ми намагаємося зробити це, у вічі впадає не лише відмінність масштабів, але і відмінність ситуацій. Олександр Македонський, поза сумнівом, змінив обличчя світу – але в нього була численна, загартована в боях армія. Він йшов від перемоги до перемоги і помер, оточений своїми соратниками. Будда зі своїм вченням немало вплинув на розвиток цілих регіонів – але він, принаймні, досягнув успіху в створенні общини, яка сприйняла його вчення і понесла його далі. Смерть також застала його серед шанобливо слухаючих учнів. Ми можемо називати інші імена – але всі ці люди досягли успіху і до моменту своєї смерті заклали міцну основу того, що їх справа не загине.

Євангельська ж історія, якщо зупинятися, не доходячи до Воскресіння, – є історія поразки, повного, остаточного провалу. Від Ісуса відвертаються усі – фарисеї і саддукеї, римляни і іродіани, політична еліта і міський натовп. Багато хто ненавидить Його і хоче погубити.

Ісус помирає смертю, призначеною для злочинців, при чому самих зневажених і безправних. Один з учнів продає Його за тридцять срібників, інший три рази зрікається, усі залишають Його і тікають. При Хресті залишається тільки Його Мати з деякими жінками і апостол Іоанн.

Учні зовсім не повні ентузіазму – вони перебувають у страху і глибокій пригніченості. І це зрозуміло: Розп’яття може означати лише одне – вони сильно помилилися. Саме Євангеліє передає цю атмосферу розгубленості і смутку: «Ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїль, до того ж сьогодні вже третій день, як усе це сталося» (Лк. 24:21). Більше того, навіть коли жінки мироносиці повідомляють учням про порожню гробницю і про ангелів, сповіщають Воскресіння, учні не вірять: «І здалися їм слова їхні неправдивими, і вони не повірили їм» (Лк. 24:11).

Євангеліє в цьому плані напрочуд жорстке: стовпи Церкви, апостоли, показані не з найкращого боку. І таке свідоцтво може бути тільки істинним і мати джерелом самих апостолів – уся пізніша християнська література, природно, пройнята благоговійною до них повагою і ніхто в наступних поколіннях християн не посмів би приписати апостолам щось подібне.

Отже, ми бачимо Ісуса, страченого лютою і ганебною смертю, народ, що одностайно відвернувся, учнів, що повтікали, – картину повної і тотальної поразки, за якою могло слідувати тільки повне забуття. Учні поступово б відійшли б від потрясіння і повернулися до своїх повсякденних занять, а в очах народу Ісус залишився б просто ще одним невдалим претендентом на роль Месії – не першим і не останнім.

І от відбувається щось, що змінює всю цю картину – розгублені, пригнічені учні преображаються на безстрашних проповідників Євангелія. Ті, хто перелякано ховався, побоюючись, що за ними прийдуть, тепер самі сміливо виходять назустріч гонителям із сповіщенням: «Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом i Христом цього Ісуса, Якого ви розп’яли» (Діян. 2:36). Вони виходять з посланням, яке нам, після двох тисяч років, важко зрозуміти: Ця Людина, Розіпнута на Хресті, – є Божий Месія, Господь, Суддя. Він Той, у Кому Бог дарував вічне спасіння юдеям і язичникам, усьому людському роду.

Що могло настільки змінити учнів? Тільки те, про що казали вони самі – Христос воскрес, і вони бачили Його живим. Розмовляли з Ним. Розділяли трапезу. Як каже святий апостол Іоанн, «про те, що було від початку, що ми чули, що бачили своїми очима, що розглядали i чого торкалися руки наші, про Слово життя, – бо життя явилось‚ i ми бачили‚ i свідчимо, i звіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця i явилось нам» (1Ін. 1:1, 2).

Досі ми живемо серед свідоцтв цієї Події. Вони повсюди: у нашій мові, культурі, музиці, архітектурі, прозі і поезії, дереві і камінні… Які так багато свідчать: «Христос воістину воскрес!», що нам варто лише розплющити очі, щоб побачити їх.

Автор: Сергій Худієв