Буденні справи не заважають Христу увійти до твого життя

Наше повсякденне життя не може перешкодити нам відчувати Господа. Аби наша совість була чистою і спокійною, на душі – мир, а повсякденні справи здійснювалися за благословенням Христовим.

І ти, голова сім’ї, і ти, мати, хазяйка, – де б ви не працювали, в офісі чи вдома, на кухні, – ви не забуті Богом. Вас створив не якийсь незрозумілий бог. Ви створені Господом. І у вас обох – дивне, прекрасне призначення: пізнати Христа, Якого люблять усі великі святі. Полюбити Його так само, як вони. Полюбити Христа, Який проходить крізь замкнуті двері і Якому зовсім неважко знайти вас скрізь, де б ви не були і що б не робили. Можете бути на кухні, на вулиці, прибиратися чи прати, в’язати, ходити крамницями. Христос – всюди, Він – серед нас, у нашому повсякденному житті.

І є люди – прості, щирі, чесні, працелюбні, які виховують своїх дітей такими ж – які, поки не знаючи Христа, підсвідомо прагнуть до Нього. Адже вони шукають добра, а Господь завжди йде назустріч благим намірам. І такі люди теж можуть відчути у своїх буднях присутність Христову. Це дивно і наповнює сенсом усе наше життя. Адже життя є цінністю тоді, коли ми хоч трохи починаємо дізнаватися і відчувати Христа.

Важливо пам’ятати, що буденні справи не заважають Христу увійти до твого життя. І неважливо, як ти працюєш: вчишся в школі, в університеті, працюєш на заводі або в крамниці, відволікає тебе щось чи ні, – тут не може бути перешкод. Ти можеш чути безліч звуків – різні шуми, гул автомобілів і інше, – а в душі при цьому є таємничий простір, де дуже тихо, немає жодного шуму, куди не доноситься жоден сторонній звук, чутно лише дихання Утішителя Духа Святого, яке можна відчути навіть у шумних Афінах.

У твоїй душі є простір, призначений тільки для Христа. І якщо Христос бачить, що ти з упокоренням працюєш там, де знаходишся, Він неодмінно прийде і знайде тебе.

Необов’язково займатися для цього чимось «духовним»: це дуже велика помилка, властива багатьом з нас, християн, – думати, що Господь поряд з нами, тільки коли ми поводимося «духовно». Ніби, якщо ми ходимо по неділях у храм, молимося п’ять хвилин уранці і увечері, іноді читаємо щось духовне, – цього достатньо. Ні, це хибна думка.

У нас не Закон Божий, а футбол

Господь є присутнім у нашому житті не в певні моменти. Адже в такому разі життя ділилося б на частини – духовну і… Яку? І що це взагалі таке – духовне життя? Життя, на яке зливається благодать Святого Духа.

Тобто ти хочеш сказати, що Святий Дух зливає благодать на твоє життя лише в певні моменти? Виходить отаке розмежування, коли ми ділимо своє життя на частини: «Ця частина – для Бога, ця – для роботи, ця – на їжу, або на сон, або на домашні справи». Мені відразу згадується випадок на нашому шкільному подвір’ї, коли мої учні грали у футбол і один з них раз у раз вигукував непристойності. Я сказав цьому хлопчикові:

– Думай, що кажеш! Це непристойні слова!

– Ну, отче! – відповів він. – Адже зараз у нас не Закон Божий! Зараз футбол!

– Помиляєшся, – сказав я йому тоді.

Ти помиляєшся, думаючи, що Христос не може знаходитися поряд з тобою на футбольному полі, або ігровому майданчику, або там, де ти зустрічаєшся з друзями, на робочому місці, у спальні, на кухні – де б ти не знаходився. Хіба можна уявити собі, що Христос в якийсь момент просто відсутній? Думаєш, Бога немає поруч у твоєму повсякденному житті, коли ти зайнятий звичайними справами, дітьми, сім’єю? Значить, ти розділив своє життя на «хороше» і «погане», а справи – на «правильні» і «неправильні».

Христос дійсно відходить від тебе, коли ти грішиш. Тому і слід уникати гріха. Але якщо ти не робиш нічого поганого, гріховного, то це велика помилка – «виганяти» Бога з повсякденного життя. А ми і правда так робимо, «видаляємо» Його зі своїх буднів, думаючи, що духовне життя – це тільки розмови на богословські теми. Адже священик, наприклад, може сказати щось духовне, навіть не згадуючи про Бога. Він може жартувати, сміятися, говорити про звичайні справи, а при цьому в кожному його слові – Христос!

Примітно, що святі минулого століття – старець Порфирій, старець Яків, старець Паїсій та інші, – говорили не лише про Бога. Вони могли чудово пожартувати, сказати щось цікаве, актуальне для сьогоднішнього дня, прокоментувати якусь новину – і все це вони говорили з Христом.

Це приголомшливо – Господь входить у наше буденне життя і виявляє Себе в ньому. Усе навколо духовне, усе святе і наповнене благодаттю Духа Святого, Який наповнює весь всесвіт. Усе живе існує тому, що просякнуте Його благодаттю.

Це відбувається навіть під час дитячої гри. Коли твоя дитина грає, Бог покриває її, і рухи дитини здійснюються в благодаті Святого Духа.

А молитва – це прямий зв’язок з Богом. І що б ти не робив при цьому, вона несе в собі Божественну благодать. Коли ти за кермом, хіба це не духовна дія? Адже ти керуєш машиною уважно, із страхом Божим, а не просто поспішаєш додому після роботи. І таке уважне ставлення хіба не свідчить про твоє упокорювання і любов? А де упокорювання, там і Божа благодать, чи не так? Усе покрито благодаттю. Усе святе.

Тому давайте із сьогоднішнього дня перестанемо ділити своє життя на частини: ніби, ця – Христу, а ця – світу. Це помилка.

Христос неодмінно знайде тебе, що б ти не робив

Деякі люди, повернувшись додому в неділю з храму і переодягнувшись у домашній одяг, тут же і поводитися починають по-іншому. Вони думають: раз літургія закінчилася, то можна знову лаятися, брудно жартувати, нешанобливо розмовляти один з одним – загалом, поводитися не так, як у церкві. Служба закінчилася, ми не в храмі!

Та ні. Церквою може стати і твій дім, і твій автомобіль, і кімната, і кожен твій вчинок. Нехай наше життя не буде схоже на ринок, де продається маса всього, а ладаном торгує лише одна жінка з краю. Тобто серед безлічі товарів можна за бажання купити і трохи ладану. Саме так ми уявляємо собі наше життя, так уявляємо собі Церкву.

Церква – це те, що завжди можна знайти в далекому куточку нашого бурхливого життя, а хаос навколо як був, так і є. Ні, це не так. Церква – в усьому. Вона наповнює собою всі мої рухи, слова, усі справи, політику, мистецтво, історію. Усе просякнуте Божественною благодаттю, усе може стати приводом для явлення Христа. І при читанні граматики можна відчути Христа, і під час роботи в саду, коли копаєш землю – душа в такі хвилини змиряється, згадуючи, що всі ми узяті із землі, і земля ця наповнена творчим диханням Бога. І все, абсолютно все може нагадати про Бога і привести до Нього. Головне – бути щирим: щиро прагнути до Господа, шукати Його. І тоді Христос неодмінно знайде тебе – що б ти не робив.

Христос неодмінно знайде тебе, що б ти не робив. Не віриш у Христа? Навіть якщо так, але при цьому твої наміри – благі, попроси Його прийти до тебе. І Він прийде.

Попроси Його про це. Скажи: «Господи, я чув, що Ти є. Чув, але відчути Тебе я не можу, я не вірю в Тебе. Але хочу, щоб Ти прийшов до мене. Я не можу, а Ти можеш, Ти повинен! Хіба я можу пізнати Тебе? Хіба мій обмежений розум може осягнути безмежного Бога? Хіба може моя душа відчути Христа, Який вище за всі наші думки і вчинки?»

Досить одного злого помислу, щоб прогнати від себе Христа

Перший крок назустріч спочатку зробив Бог. Він першим полюбив нас. Але для того, щоб і зараз зробити цей крок, Йому треба знайти місце в нашій душі. Треба, щоб душа шукала, переслідувала Його, навіть сумнівалася. Тільки так можна набути Бога. Переслідуйте Його. Він навмисно віддаляється від нас, щоб ми ще сильніше прагнули до Нього, ще більше хотіли відшукати Його. А Він віддаляється – бо прагнення до Нього має бути не статичним, а динамічним. Бог – Особа. І Він навмисно уникає легкого шляху – бо ми звикли, що нам усе легко дається, звикли до зручностей, звикли звертатися до Нього, перебуваючи в гріху. І Бог віддаляється в таких випадках.

Достатньо одного злого помислу, як учить св. Силуан, щоб прогнати від себе Христа; однієї поганої думки, одного почуття – ревнощів, або ненависті, або неприязні, презирства, косого погляду. Одного з цього «списку» достатньо, щоб відштовхнути від себе Христа. Але якщо ти по-справжньому, щиро бажаєш набути Його, Він знайде тебе. Навіть якщо при цьому сумніваєшся, помиляєшся, коливаєшся, навіть якщо іноді втрачаєш віру – настане момент, коли Він прийде до тебе.

І коли ти побачиш Христа, коли в тебе з’явиться свій особистий досвід, коли відчуєш дотик Божий так, якби до тебе доторкнулася інша людина, – тоді зрозумієш, що це не обман. Ти сам у цьому переконаєшся, твоя душа переконається, переконається остаточно. І в тебе настане стан, коли людина усім серцем починає шукати Христа і дійсно починає Його бачити – по-справжньому, так, як Він Сам хоче наблизитися до тебе.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)