Будьте милосердні

(Лк. 6:31-36)

Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих” (Мф. 4:4), – каже Писання. Всяке слово Боже – це життя для людини. І читаючи Євангеліє, ми маємо можливість пити з цього джерела життя. Цілющі вже самі слова Благої Звістки, бо вони напоєні Духом Святим. Виконання ж цих слів – шлях у Царство Отця. “Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм” (Лк. 6:31), – каже Христос і тим самим задає Своїм учням високу планку, закликає їх (тобто нас) до активної життєвої позиції. Це вже не “око за око”, не “зуб за зуб”. І це не заклик лише не робити іншим того, чого собі не хочеш. Це заклик робити, заклик жити і діяти. Але – як жити і як діяти? Так, як не прийнято серед синів віку цього, як не властиво цьому занепалому світу. Християни повинні протистояти світському духу, їх справа – бути безумними заради Христа, здійснювати вчинки, які не зрозумілі здоровому глузду.

“Завдай попереджуючого удару по конкуренту”, – вчить сучасна мораль. “Люби ворогів твоїх”, – вчить Христос. “Отримай прибуток за всяку ціну”, – чуємо ми на кожному кроці. “Давай у позику, нічого не чекаючи натомість”, – закликає нас Син Божий.

Але якщо ми поглянемо глибше, то ми зрозуміємо, що Євангеліє не пропонує нової моралі, не будує якоїсь моральної системи. Євангеліє взагалі не займається етичними проблемами. Воно просто показує нам шлях життя – шлях вічного життя.

“Любіть ворогів ваших, і благодійте, і в позику давайте, не чекаючи нічого” – здавалося б, як легко це сказати, але як важко виконати. Виконати і справді непросто, але Христос показав нам приклад Своїм життям і Своєю смертю. Він дійсно полюбив Своїх ворогів, навіть на хресті молячись про тих, хто розпинав Його. Він благодіяв – творив благо, творив добро: утішав, зціляв, воскрешав. Він дав нам усього Себе, Він став людиною заради нас, жив для нас і помер за нас – і натомість Він не вимагає від нас нічого для Себе.

Любити своїх ворогів – це майже неможливо тим, хто не має надії на майбутнє життя. Ворог – це той, хто чинить біль, спричиняє страждання. Як можна його простити? Як можна його любити? Неможливо – якщо тільки ми не пам’ятаємо, що “Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим. 5:8). Ми постійно спричиняємо біль і страждання Богові – але Він нас незмінно милує і прощає.

Благодіяти і позичати, не чекаючи нічого, – надзвичайно важко, особливо якщо отримуєш замість не “нічого”, а злість, наклеп і ганьбу. Але Христос зазнав усе це – нерозуміння, заздрість, гоніння, ганьбу, наклеп, злість, побиття, розп’яття і смерть. І Він не лише дав нам тим самим приклад – Він готовий допомогти нам у кожній нашій добрій справі, Він підтримує нашу немічну руку, зміцнює в хвилину слабкості і смутку, дає надію в безнадійній, здавалося б, ситуації.

За виконання Своїх слів Христос обіцяє велику нагороду: “будете синами Всевишнього”. Що може бути вище за це? Христос – Син Божий, і ми будемо синами Божими. Небесний Отець добрий до нас, невдячних і злих, – і ми уподібнимося Йому, якщо поступатимемо так же. Господь милосердий – і ми маємо щасливу можливість наблизитися до нашого Творця і Спасителя, якщо не шукатимемо справедливості для себе, не ставитимемося до наших ближніх згідно закону, але станемо поблажливими, милостивими і люблячими.

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: 19 неділя після П’ятидесятниці