Читаючи житія святих, ми нерідко знаходимо в них оповіді про те, що багато хто з розбійників, блудниць і інших великих грішників кидав своє погане життя, навертався до Бога, ставав ревним служителем Божим і згодом за своє святе життя удостоювався навіть дару чудотворення. Скажіть, браття, що ж було причиною того, що згадані вище люди наверталися від ворога нашого спасіння – до Бога, від гріха – до чеснот і від шляху погибельного на шлях правий? Не знаємо, на яку з причин усього цього вкажете ви – але ми, зі свого боку, думаємо, що головною причиною навернення грішників до покаяння і виправлення життя був страх Божий. Ви, чуючи це, запитаєте: з чого це видно? На це дамо відповідь вам, що це видно з прикладів наступних.

1 Святий мученик Феодот, іменований гендлярем, хоча і був сином християнських батьків, але в юності мав порочні схильності. Він був дуже користолюбний і через користь відкрив гендля, тобто, як сказано в житії його, дім згубний. У ті древні часи, в які жив Феодот, відкрити гендля означало: уловлювати душі людей у погибель, розбещувати їх, примушувати людей рано пити і їсти, забувати Бога і губити свою честь і статки. З цією ганебною метою Феодот і відкрив свого гендля. Чи довго так через користолюбство він утримував його, ми не знаємо, але знаємо тільки те, що одного разу на Феодоті сповнилося слово Писання, що каже, що страхом Господнім ухиляється усякий від зла. Раз Феодот отямився, згадав Бога, смерть, страшний суд і пекло – і страх Божий проник у серце грішника, Феодот негайно ж після цього з дому погибелі влаштував дім порятунку. Він почав з того часу у своєму гендлі годувати голодних, поїти спраглих, одягати голих і став благодіяти церквам і їх служителям. Потім, у своєму духовному досягненні успіху він став сходити від сили в силу і закінчив тим, що мужньо перед гонителем християн сповідував Христа, прийняв за Нього страшні муки і смерть, а з ними і вінець мученицький здобув собі.

Інший приклад. Преподобний Давид спочатку був розбійником: багато коїв зла; багатьох вбивав. Одного разу, відпочиваючи на горі зі своїми товаришами і роздумуючи про своє життя, він ужахнувся від своїх справ, розкаявся і вирішив інші дні свої присвятити на служіння Богові. Кинувши своїх спільників, він прийшов в один з монастирів і як сказано в його житії: «почав стримувати собі упокорюванням». Такий от переворот у житті Давидовому до кращого зробив страх Божий, що доторкнувся серця його.

А звідси і ясним стає, браття, те, що цей страх Божий дійсно був головною причиною навернення всіх взагалі грішників до покаяння і виправлення життя. І цю істину, окрім наведених прикладів, підтверджує нам ще і св. Златоуст. «Якщо, – каже він, – пам’ятатимемо, що скрізь перебуває Бог, усе чує, усе бачить – не лише справи і слова наші, але і наміри і помисли наші, – у такому разі ми нічого беззаконного не осмілимося ні зробити, ні сказати, ні помислити».

Зважаючи на усе це, невпинно піклуватимемося про те, щоб утвердити усім нам у серцях наших страх Божий. А для цього частіше уявлятимемо собі те, що є над нами Бог всевидющий і правосудний, що всіх нас рано чи пізно спіткає смерть, що є рай і пекло і що буде свого часу страшний суд Божий над нами. І звичайно, коли чинитимемо так, тоді ніщо зле і богопротивне не спаде на розум нам, і ми в оновленні життя нашого ходити почнемо. Амінь.

Пролог