Варто Церкві сказати щось про стриманість, ти тут же заявляєш: «Не хочу!»

Старець Паїсій розповідав, що до окупації (під час Другої світової війни – прим. пер.) у Греції майже ніхто не постив. Тобто, незважаючи на слова Господні в Євангелії про піст, усі їли все. І це при тому, що Господь не вимагає від нас постійної відмови від їжі. Слід просто не їсти певні продукти в певні дні. Але ми і цьому опираємося: ну і що, що Євангеліє? Будемо їсти, що хочемо. І старець Паїсій згадував, що в ті часи, коли в людей було все, вони не постили. Але прийшли іноземні війська, країна опинилася в окупації, і довелося тримати піст – хотів того народ або ні. А деякі люди, згадував старець, їли не просто мізерну їжу, а живилися помиями. Він сам бачив тих, хто рився в сміттєвих кошиках у пошуках залишків їжі.

Коли Господь давав усе, люди зневажали подвиг посту. Але настав час, коли довелося узяти на себе цей подвиг незалежно від бажання. І тоді грецький народ зрозумів, що ми – не боги і не можемо завжди робити те, що хочеться. У нас немає для цього ні сил, ні могутності. І довелося змиритися.

Як завжди годують у лікарнях? Абсолютно позбавленою смаку їжею – ні солі, ні цукру.  Але в лікарні ти їси все, що дають, і не обурюєшся, не протестуєш! Там вибір лише з п’яти страв, які тобі можна їсти, і ти змиряєшся з цим. Проте варто Церкві сказати тобі щось про стриманість, ти тут же заявляєш: «Не хочу!» А Церква – не якась випадкова організація, вона – Христос, і тому її вказівки несуть у собі велику користь і велике благо для людини.

Наші душі мертвіють

У дитинстві старець Паїсій ночами вставав, читав Псалтир і молився. А його брати забороняли йому це робити, наполягали, щоб він зараз же ліг спати.

Я розповідаю вам це для того, щоб ви уявили, через що іноді доводиться проходити святим людям. Іноді ми чуємо про якогось великого подвижника і думаємо: «Так, от це висота!», і нам здається, що цьому святому нічого не варто було досягти такої висоти. Так, але перед цим святий проливав кров, здійснював безліч подвигів, зазнавав муки за Христа. А віддавши свою кров, він прийняв благодать Святого Духа у своєму серці. Але мало набути дар Божий – важливо ще і утримати його. Тобто Господь дарував цьому святому благодать, а святий зумів зберегти її в собі.

Коли старець Паїсій був маленьким, то слухав Євангеліє тільки стоячи. «Як я сидітиму, коли говорить Сам Христос!» – пояснював він. І хто його цьому навчив? Хто навчив його слухати Євангеліє стоячи чи на колінах? Мати запитувала: «Чому ти читаєш Євангеліє стоячи?» А маленький Арсеній (світське ім’я старця Паїсія – прим. пер.) відповідав, що погано бачить і тому йому зручно читати стоячи, наблизивши книгу до газового ріжка. Тобто хлопчик навіть говорив маленьку неправду, тільки щоб не сідати і хоч би трохи втомити себе.

Нам усе важко, а цей хлопчик не відчував жодної втоми. А ми б в ідеалі взагалі молилися на Літургії лежачи!

Якось до старця прийшов один юнак. Молода людина вже почала щось говорити, тоді як попередній відвідувач, виходячи, забув свою парасольку. «Збігай, будь ласка, за ним, – попросив юнака старець, – віддай йому парасольку!» – «Отче, – не розуміючи, відповіла молода людина, – хіба він не повернеться за нею сам?» Тобто цьому юнакові було не під силу наздогнати старика і віддати парасольку. Йому лінь було зрушити з місця! Ясно, щось відбувається з нашими душами, вони мертвіють.

Щоб Бог почув твою молитву, доведеться мучитися

У Кападокії, на батьківщині старця Паїсія, трудилася безліч великих святих, аскетів, що строго дотримували церковні канони. І хлопчик Арсеній, коли мати давала йому пісну їжу без рослинної олії, завжди запитував, в якому посуді вона приготувала їжу.

– Адже ти в цій каструлі готувала учора з рослинною олією?

– Так, але після цього я її вимила.

– Ні, якщо каструля – та сама, я не буду їсти. Нічого страшного.

Паїсій Святогорець, 1924-1994

Зараз ти слухаєш і напевно думаєш про себе: «Ну, вже це крайнощі!» Так, але згодом ця людина здійснювала украй дивні чудеса! І коли до нього приходив хворий, від якого вже відмовилися лікарі і якому ніщо вже не допомагало, він молився зі своїми «крайнощами», і відбувалося диво. Чи коли приходила жінка, яка не могла мати дітей, і цей ненормальний, якого ти зараз звинувачуєш у крайнощах, молився, після чого жінка, повернувшись додому, вагітніла. Дійсно, ця людина була ненормальною, надприродною! Молився – і надприродним чином жінка вагітніла, а невиліковно хворий видужував. Це дар Господа, Який чує молитви Своїх чад, – таких, як пророк Ілля, пророк Мойсей, як усі святі.

Так і зараз: щоб Бог тебе почув, Йому треба переконатися, що ти дійсно в Нього віриш.

Щоб Бог почув твою молитву, доведеться мучитися. Якщо Господь побачить, що ти розслаблено валяєшся на дивані, Він скаже: «Почекаю, поки ти встанеш і серйозно візьмешся за те, що хочеш отримати. Тоді і Я поставлюся до тебе серйозно, бо поверхневі стосунки Мене не влаштовують. Я серйозно ставлюся до тебе і хочу створити для тебе диво. Ти скажеш: «Ну, і я хочу того ж!» Хочеш, лежачи на дивані? Не думаю, що твоє бажання серйозне. Якби ти хотів по-справжньому, ти б встав».

Наприклад, коли тобі хочеться купити машину, ти весь світ готовий перевернути, щоб знайти відповідний варіант. Годинами сидиш в Інтернеті, збираєш інформацію, порівнюєш варіанти, ходиш по салонах – загалом, витрачаєш силу-силенну часу на те, щоб знайти відповідний автомобіль, який влаштує тебе за усіма параметрами. Тобто заради машини ти готовий вмить прокинутися і мобілізуватися, а для душі зробити нічого не в змозі? Скажи, що готовий ти зробити для того, щоб диво, якого ти чекаєш, сталося? Чекаєш, поки воно станеться саме, без твоєї участі? Чи думаєш, що одного євро, що пожертвував на благо церкви, для цього достатньо? Ні, треба, щоб прийняла участь і твоя душа. Треба потрудитися над собою – попорпатися в собі, поритися. Це робиться за допомогою аскези – коли в душевній битві пробивається шлях Богові, щоб Він увійшов і оселився в тобі.

Серце завмирає, коли слухаєш про таке

Про старця Паїсія розповідають, що він всю ніч стояв на молитві – і коли був дитиною, і на Сінаї, і на Афоні, і в Кониці, скрізь. Що ж він робив, щоб не заснути? Абсолютно протилежне тому, що зробив я кілька днів тому, коли втомився. Я тоді узяв таз з водою, нагрівав її, додав солі з Мертвого моря і поставив туди ноги на півгодини, щоб дати їм відпочинок. А старець Паїсій робив зовсім навпаки: наливав у таз холодної води, щоб ноги не розслаблялися і не хотілося спати. І стояв всю ніч, молячись Господові, Якого любив.

Старець не робив жодних вправ йоги, не входив у контакт з якимись невідомими силами Всесвіту, не прагнув досягти чогось – він поступав так в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Ми звертаємося до Бога-Особи, у Якого є ім’я. Цього Бога і любив старець Паїсій. І оскільки в нього з Богом був живий зв’язок і Христос наповнив усе його життя, змінивши його абсолютно, він готовий був віддати Йому себе цілком, жертвуючи своєю плоттю в полум’ї любові до Нього. І коли він брав у руки чотки, за його молитвами ставалися чудеса. І коли здіймав руки, кажучи: «Господи, поспіши, допоможи тому і тому», – Бог чув його, бо і він слухав Бога. У старця Паїсія з Господом були серйозні стосунки, і Бог відповідав йому даром чудотворення.

Коли старець жив в Есфігмені, то спав лише по півгодини і на підлозі. Господи, та хіба це сон? І навіщо спати на підлозі, коли є добре ліжко, м’яке ліжко? А старець хотів таким чином досягти небес, з підлоги він дотягувався до Самого Господа. Кому відомі всі таємниці?

Я розповідаю вам про старця Паїсія не для того, щоб ви почали в усьому наслідувати його, а щоб зрозуміли, які люди жили в цьому світі, наскільки серйозно вони ставилися до Бога, як любили Його.

Господь давав їм такий стимул, що вони були готові на найнеймовірніші духовні подвиги! Серце завмирає, коли слухаєш про таке. А їм це усе було в радість, вони насолоджувалися подвигом, як акробати під куполом цирку.

Ти дивишся і думаєш: «Нічого собі, як йому це вдається!» А людина насолоджується. Так і святі за допомогою аскези наближаються до Бога.

А ще в старця Паїсія був період, коли перед тим, як причаститися, він не їв і не пив тридцять три години. Це як юнак, дивлячись в очі улюбленій дівчині, готовий виконати будь-яке її бажання. Чи як за святковим столом, коли помічаєш, що твій сусід очей не зводить з останнього шматочка пирога, – і ти береш і даєш йому цей шматок, а він дякує і не розуміє, як ти здогадався про його бажання. А ти у відповідь: «Та просто я давно спостерігаю за тобою».

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)