Багато хто з молодих людей нашого часу до релігії холодний, у справах благочестя не вправляються. Думають, що тільки старість повинна займатися справами віри. А про юність кажуть: навіщо марно молоді дні втрачати? Мине час, тоді вже і задоволення будуть немилі, а тому треба користуватися ними вчасно. І виходить, ніби в юності і про майбутнє життя забувати дозволено і можна цілком віддати себе світу і його похоті. Але якщо так, то питається: невже ви думаєте, що бруд, яким ви замазалися в юності, змити легко і скоро можна в старості? Повірте, що, увійшовши до вас у молодих літах, він ще сильніше в’їдатиметься у ваші зморшки в похилих роках, і тоді, зрозуміло, змити його чи скинути з себе буває дуже важко і для великих душ, а не тільки для звичайних. До того ж, чи сказав Бог котромусь з юнаків, що він доживе до старості? Ні. Значить, і юнак, так само як і старець, і чоловік, навіть раніше за них може підпасти під суд Божий кожної миті і тому завжди має бути готовий до нього.

А для спасіння не треба багато. Залишаючись кожен у своєму званні, не допускайте, принаймні, побороти себе абсолютно – світу і його похоті, щоб згодом куколі їх, укоренившись, не погубили вас. Усувайте від себе, скільки можливо, спокуси і спрямовуйте думки свої до покори Христу. Вірте, що в юності ще легше, ніж у старості, ви можете увійти до спілкування з Богом і Христом Спасителем нашим. Амінь.

Пролог