Ми звичайно любимо засуджувати ближніх і любимо хвалитися собою. Згрішила при нас людина в чомусь, ми відразу починаємо кричати: як вона відповідатиме перед Богом? Горе їй! А якщо самі зробили щось добре, то негайно ж і думка фарисейська в нас з’являється: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди!» – кажемо подумки ми самі собі.

Так, браття, чинити нам не слід. А як треба чинити, тому повчимося у святих. Один із святих мужів, каже слово церковне, побачивши одну людину, яка скоїла на очах його гріх, гірко заплакав і сказав: «Вона згрішила сьогодні, а я завтра». Тому, християнине, ніколи не засуджуй того, хто згрішив, навіть якщо б він був і невірним, і ніколи не ганьби його за скоєний їм гріх; а слухай саме себе і дивися, сам ти чи прямо ходиш і чи не падаєш? Молися Богові, щоб відігнав від тебе помисел засудження…

І, якщо хочеш врятуватися, остерігайся тих, що хвалять і прославляють тебе, і не докоряй того, хто згрішив. Не забувай, що розсудливий розбійник на хресті одним словом виправдався перед Господом, а фарисей за одне слово засуджений був. І Іуда, залічений до числа Апостолів, за одну ніч згубив усі труди свої і потрапив у пекло. І ніколи не хвалися собою, бо всі, що хвалилися собою впали. І якщо кого побачиш, що він впав у гріх, то не його засуджуй, не його звинувачуй, а диявола, що переміг його. При цьому і плач про свої гріхи, і борися із самим собою, і пам’ятай, що ніхто, хто живе в лінощах і нехтуванні, не здолає диявола, і ніхто з таких не отримає благ від Господа. І всі ми тим чи іншим, живучи у світі цьому, спокушаємося. І тому, якщо радітимемо про падіння ближнього або засуджуватимемо його, то самі будемо переможені дияволом. Якщо ж міцно боротимемося із спокусами, то Бог буде помічником нашим.

Так от, браття, як учать нас поступати стосовно грішників, так і стосовно нас самих святі. Грішників веліли вони не засуджувати, а плакати про них. Самих же себе вважати грішниками, гідними всякого засудження і покарання і вигнання з дому отчого. І так має бути неодмінно. Які ми судді інших, коли самі грішимо на кожному кроці! Які ми викривачі, коли самі абсолютно безмовні перед Богом! Які ми вчителі, коли, озирнувшись назад, бачимо за самими собою лише неоплачений гріх, непрощенне зло!

Ні, браття, судити ми повинні не інших, а самих себе, і частіше просити Господа, щоб Він дарував нам бачити наші власні гріхи, а не ближніх наших. Даруй же, Господи, бачити мені мої гріхи і не осуджувати брата мого. Амінь.

Пролог