Даниїлові пророцтва

Але головне в книзі Даниїла не історії з життя царського двору (згадано далеко не всі з них), а дивовижні пророцтва про “кінець часів”. Вони доволі складні для розуміння, а тому й досі часто сперечаються про те, що саме мається на увазі під тим або іншим образом. Перед нами проходить ряд диких і хижих звірів: лев, ведмідь та барс змінювали один одного, а останнім у цьому ряду виявився незрозумілий звір з десятьма рогами. Найбільш вірогідне тлумачення – це великі імперії, що змінювали одна одну на Близькому Сході: ассирійська, вавилонська, перська і, нарешті, царство Александра Македонського.

Справді, могутні правителі давнини (та чи лише давнини?) любили зображення страшних хижаків – сьогодні в музеях стоять статуї та барельєфи з палаців, що зображують величезних і небачених звірів: наприклад, биків з людськими головами та орлиними крилами. Звичайна людина, опинившись перед такою фігурою, відчувала всю свою мізерність і нікчемність у порівнянні з великою державною машиною. Однак і вона знала: жодна земна держава не вічна. До речі, книга Даниїла розповідає, як той самий Навуходоносор, засліплений власною величчю, тимчасово втратив людський розум і вів зовсім звірячий спосіб життя, доки не отямився і не віддав належної слави Єдиному Богу.

А в кінці цього звіриного параду сталося дещо зовсім особливе: “Ось із хмарами небесними йшов ніби Син людський, дійшов до Ветхого днями і підведений був до Нього. І Йому дана влада, слава і царство, щоб усі народи, племена і мови служили Йому; володарювання Його – володарювання вічне, яке не мине, і царство Його не зруйнується” (Даниїла 7:13,14).

Тут Даниїл явно говорить про ще одного царя, котрий нікого не буде страхати, а, навпаки, почне поводитись по-людськи. Сам вираз “син людський” зустрічається в цій книзі декілька разів, він стосується всіх людей узагалі й Даниїла зокрема. Тобто цей новий цар нічим, по суті, не відрізнятиметься від звичайних людей, ніяк не буде звеличуватися перед ними – і при цьому він наблизиться до “Ветхого днями“, тобто до Бога, Котрий незрівнянно давніший за всі імперії та царства, Котрий Один здатний змінити їхню долю. І всі вони будуть покладені під ноги Цієї Людини…

Коли через кілька століть звичайний тесля з Назарету назве себе Сином Людським, цей вираз, з одного боку, буде найскромнішим титулом, котрий лише можна знайти. Є священики, є книжники, а от Він – просто Людина. Але з іншого боку, люди почують у цьому найменуванні натяк на пророцтво з книги Даниїла: Він і є той самий довгоочікуваний Цар!

Повірити в це буде нелегко, і піти за Ним наважаться далеко не всі…

Однак поки до цього ще було далеко. Даниїл записував свої дивовижні видіння і розмірковував про долю свого народу. Народ був гноблений, принижений, пригнічений, і Даниїл усією душею прагнув його відновлення. Але він не проклинав ворогів, не поринав у мрії про славне майбутнє, а молився за прощення гріхів – своїх та всього народу: “Молю Тебе, Господи Боже великий і дивний, що зберігаєш завіт і милість до тих, які люблять Тебе і виконують повеління Твої! Згрішили ми, чинили беззаконно, діяли нечестиво, були впертими і відступили від заповідей Твоїх і від постанов Твоїх; і не слухали рабів Твоїх, пророків. У Тебе, Господи, правда, а у нас на лицях сором, у царів наших, у князів наших і у батьків наших, тому що ми згрішили перед Тобою… І нині, Господи Боже наш, Який вивів народ Твій із землі Єгипетської рукою сильною і явив славу Твою, почуй, Боже наш, молитву раба Твого і моління його і споглянь світлим лицем Твоїм на спустошене святилище Твоє, заради Тебе, Господи. Споглянь на спустошення наші і на місто, на якому наречене ім’я Твоє; бо ми приносимо моління наші перед Тобою, уповаючи не на праведність нашу, але на Твоє велике милосердя. Господи! почуй; Господи! прости!” (Молитва Даниїла надається в скороченому вигляді – повний текст міститься в Книзі Даниїла 9:4-19)

Ці слова вимовив саме Даниїл – великий мудрець і пророк, який добився визнання у свого народу й високого становища у Вавилонській, а потім і в Перській імперіях, муж, який прославився багатьма дивами та видіннями. Але він, на відміну від правителів Вавилона, не пишався своєю славою чи навіть праведністю, а смиренно сподівався на милість Божу до Його приниженого народу і всього людства. Аби прийняти Сина Людського, потрібно перш за все самим полишити звірячу подобу і стати людьми – і про це книга Даниїла нагадує багатьом поколінням юдеїв і християн.

Автор: Андрій Десницький