Щоб на іспиті довести, що ти кращий – треба протерти стілець до дір

Якщо відчуваєш, що можеш більше – роби більше

І зараз я кажу тобі, друже мій: усе буде гаразд. Я маю на увазі, ти складеш ці іспити. Вірю, що здаси! І на наступне твоє запитання знову відповідаю: «Так!» «Я поступлю туди, куди хочу?» – «Так, поступиш». Поступиш не просто кудись, а саме туди, куди хочеш, щоб навчання було в радість. На той факультет і в той виш, де тобі хочеться вчитися.

Молитимуся про це. Бо, мені здається, ти цього заслуговуєш. Адже ти старався з останніх сил і робив усе від тебе залежне. І зараз ця напруга так вимотує тебе, що все навколо видиться в чорному, похмурому кольорі. Але за той час, що ти займався, тобі вдалося усунути прогалини у своїх знаннях. І тепер, скільки б часу не залишалося до іспитів – днів, тижнів або місяців, – я упевнений, що ти використаєш цей час з максимальною користю для себе, роблячи усе, що у твоїх силах. Головне тут – виробити систему. Згоден?

Коли сідаєш займатися, познач свою програму. А потім засікай час. Так-так, поклади перед собою годинник і скажи: «Дві години я займаюся без перерви. Потім роблю паузу – півгодини або годину. А потім знову сідаю займатися і займаюся три години». І так щодня.

Головне – чітка програма. І дійти тут треба до самої межі. Майже до перевтоми, але при цьому – не перевтомлюватися.

Перевтомлюватися не можна, інакше захворієш. Просто познач свої межі, свою межу. Іншими словами, якщо відчуваєш, що можеш більше – роби більше.

Старайся більше. Бо вступні іспити – це дуже важливо. Зараз мова не про якісь тести на десять хвилин. Ми говоримо про іспити, які, на щастя або на жаль, визначають твоє майбутнє. Зараз тобі лише вісімнадцять, і майбутнє твоє залежить від цих іспитів.

Треба бути кращим. Треба говорити це, доводити

Щоб ти розумів, скажу про себе. Я – теолог, богослов. І мій нинішній шлях визначився тоді, коли, в один прекрасний червневий день 1988 року, я прийшов складати вступні іспити в університет. Цей місяць, цей рік визначили моє майбутнє. І зараз я живу, працюю і заробляю на життя своєю працею. Заробляю тим, що було зумовлене ще тоді. Це дуже важливо. Тому зараз треба, щоб ти доклав усі зусилля. Треба – якщо хочеш поступити. Не хочеш – не потрібно, але якщо хочеш – старайся. А немає бажання – кидай усе, відклади підручники, ввімкни телевізор, купи шашлик і йди гуляти. Нічого не роби.

Якщо ж хочеш чогось добитися при тій величезній конкуренції, яка є зараз, треба боротися щосили.

Так-так, у наш час конкуренція дуже висока, сучасне життя – це суцільна гонка, де кожен готовий проковтнути іншого. Зверни увагу, як відповідають діти на різних телевізійних шоу. Їх запитують: «Ти упевнений, що ти кращий за всіх? Упевнений, що в тебе вийде?» І діти відповідають: «Так». Бо якщо вони скажуть: «Ні, знаєте, я не кращий. Є кращі за мене, і я зовсім не упевнений, що в мене вийде перемогти», – усе, для них гра закінчена, вони програли. Треба бути кращим. Треба говорити це, доводити, жити цим і вірити у свою перемогу. Зробити неможливе можливим, досягнути його.

Якщо всі ці міркування здаються тобі дурістю – що ж, можеш так думати. Але іншого шляху немає. Хіба що знайти якусь альтернативу і зайнятися чимось іншим у житті. Не всі ж повинні неодмінно вчитися в університеті! Втім, що я тобі зараз кажу, адже ти вже вибрав свій шлях і готуєшся до іспитів. Тому продовжуй боротьбу! Тепер, після стількох трудів, настав час віддати всі свої сили. Раз вступив на цей шлях – шлях вищої освіти, – зроби усе, що можеш! Іншого рішення не існує.

Коли я готувався до іспитів, то перетворив дім на справжній скит

Коли я вчився у випускному класі, зі мною сталося те, що зазвичай бажають усім школярам. «Вивчи це до дір!» – знайома фраза? Саме так у мене і сталося. У кімнаті, де я займався, стояв стілець, оббитий тканиною. І коли навчальний рік добіг кінця, я помітив, що тканина на сидінні протерлася до дір. Довелося нести стілець у меблеву майстерню, де його оббили наново.

Тобто я увесь рік не вставав з цього стільця, бо постійно займався. Я перетворив дім на справжній скит, заборонивши батькам навіть запрошувати гостей. Постійно робив домашнім зауваження: «Говоріть, будь ласка, тихіше, не шуміть! Збавте звук у телевізора! Дайте мені поспати! Не гримайте дверима!» І так далі.

Чому я так поводився? Бо віддавав усі сили своїй справі.

Це необхідно – віддавати всі сили. Абсолютне всі.

Скажу тобі і ще дещо. Якщо хочеш жити краще і спокійніше, зроби це пізніше. Спочатку поступи, куди тобі треба. А потім вже поживеш, як подобається. Але зараз занурся з головою в це безумство – вступні іспити. А потім – розслабся, поживи спокійно, розмірено.

По-іншому не можна. Це як з поїздом – швидким поїздом, в який якщо не встиг заскочити, – усе, залишився на платформі, його і сліду немає. Я не кажу, що це добре. Ні, це зовсім не ідеальне життя. Але оскільки ми живемо на землі, а не в тихому райському куточку, де можна писати вірші, насолоджуючись природою, співом птахів, і вдаватися до ностальгії, то доводиться брати участь у сучасному безумстві – хоч би на пару років. А потім вже можна розслабитися і займатися тим, що подобається.

Можу тут ще розповісти про себе. Не проти? Те, чим я займаюся зараз, – богослов’я, радіопередачі, бесіди, викладання, – приносить мені величезне задоволення, я насолоджуюся цим. Ніхто мене не примушує – хочу і роблю. Мені самому все це в радість. Виходить, для мене задоволення і робота – одне і те ж. Проте до того, як я прийшов до цього, до того, як моє захоплення стало моєю роботою (можеш собі уявити? я отримую за своє хобі гроші!), мені так само бувало важко. Доводилося займатися украй стомливими і неприємними речами.

Розумієш? Так і ти – з часом почнеш отримувати задоволення. Тільки задоволення це відчувається набагато повніше, коли знаходишся вже на другій сходинці. А перший крок – це коли ти вимушений займатися монотонними, нудними і неприємними речами, які, швидше за все, взагалі не відповідають твоїм душевним потребам. Що зробиш? Іншого шляху немає. Якщо ж тобі потрібне щось інше – спробуй зайнятися іншим.

Отже, от що я хочу сказати: роби, що у твоїх силах, і все вийде. Вірю, що вийде. Побачиш сам. Бог любить тебе. І прошу тебе: повір у те, що я зараз сказав тобі. Що Бог тебе любить.

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)