Преподобний Евагрій у слові про величання для того, щоб відвернути нас від згубної вади гордості, каже, між іншим, наступне: «Душа гордого завжди тримається злих помислів, а через це людина впадає в глибину зла. Як камінь, що відторгнувся від скелі, негайно падає вниз, так і гордий, що відступив від Бога, ще швидше каменя впаде… Плід гнилий не приносить користі землеробові, і чеснота гордого неугодна Богові… Душа гордого видалена буває від Бога і доставляє радість одним бісам… Гордість з неба звалила денницю, і він, як блискавка, пав на землю».

Для нашого повчання, поставимося уважно, браття, до слів Преподобного і подивимося, чи є правда в них.

Передусім Евагрій, як ви чули, каже: душа гордого завжди тримається злих помислів, а через це людина впадає в глибину зла. Ці слова Преподобного, як істину, доводить собою найбільш переконливо Вавилонський цар Навуходоносор. Засліплений гордістю, він у своїх помислах вважав себе щасливішим із смертних, усю владу і силу в усьому собі приписував і ганьбив Бога єврейського. Чим же кінчилося? Тим, що, згідно із словами Евагрія, і пав він у глибину зла. Одного разу, коли, дивлячись на Вавилон, Навуходоносор величався ним, як справою рук своїх, його уразив осудливий голос з небес; і з цієї хвилини, позбавлений розуму, віддалений від престолу і суспільства людського, подібно до вола, сім років живився він травою.

Далі Преподобний каже: «Як камінь, що відторгнувся від скелі, негайно падає вниз, так і гордий, що відступив від Бога, ще швидше каменя впаде».

Ще Евагрій у своєму слові учить: «Плід гнилий, не приносить користі землеробові, і чеснота гордого неугодна Богові». І цих слів істину переконливо підтверджує собою фарисей. Будучи гордим, він молився так: «Боже! Дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники… Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю». Чи була угодна Богові така молитва? Ні, бо Господь сказав про фарисея: всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться (Лк. 18:10-14).

«Душа гордого, – продовжує Евагрій, – видалена буває від Бога і доставляє радість бісам». Правда, браття, і це. Мерзенний, каже слово церковне про величавих і що підносяться, мерзенний перед Богом і людьми всякий, хто підноситься. Початок людського гріха є гординя, і той, що тримається її, мерзенний усім і наприкінці абсолютно відпадає від Бога. А решта само собою зрозуміла. Раз людина горда мерзенна перед Богом, то вона в той же час угодна дияволові і радісна для нього.

Нарешті, Преподобний у своєму слові каже: «Гордість з неба звалила денницю, і він, як блискавка, пав на землю». Так і було насправді. «Як упав ти, – каже пророк Ісая, – з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи. А говорив у серці своєму: “зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горі у зібранні богів… зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього”. Але скинутий у пекло, у глибини пекельні» (Іс. 14:12-15). Так каже Ісая. А Господь додає до цього: «Я бачив сатану, що, як блискавка, впав з неба» (Лк. 10:18).

Сподіваюся, браття, що після усього сказаного ви переконалися в істині слів Евагрія. А якщо так, то і пам’ятайте їх, прикладіть їх до свого серця і поступайте за ними. Відкиньте від себе всяку гординю і полюбіть упокорювання. А для того, щоб звикнути до чесноти останньої, ще частіше наводьте собі на пам’ять наступні слова Господні: «На кого Я спогляну: на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм» (Іс. 66:2). Амінь.

Пролог