Святі отці учать, що весь видимий нами світ є як би книга, по якій ми можемо вчитися тому, як творити нам спасіння своєї душі. «Кожна річ і усі творіння Божі, – пише св. Василій Великий, – суть те саме, що букви, по яких ми читаємо».

Так, браття, учать святі. Вникнемо в це вчення і постараємося зрозуміти: як світ служить для нас книгою? Як читати цю книгу і як з неї брати уроки для свого спасіння? Щоб вирішити ці питання, звернемося прямо до справи.

От ми входимо, – каже слово церковне, – у велике прекрасне місто і, проходячи через нього, милуємося на красу розташування його, на його вулиці і палаци і бажали б і назавжди залишитися в ньому. Для християнина при цьому мимоволі з’являється інша думка: яким же щастям насолоджуватимуться ті, які сподобляться колись увійти до великого граду Господнього, Єрусалиму нового, що сходить з неба, краса якого невимовна? А з цієї останньої думки і витікає для нас перший урок від видимого світу і, звичайно, урок рятівний. Але підемо далі. Ми входимо в палаци царя земного і бачимо в них прекрасні зали, прикрашені мармуром, золотом і сріблом. Бачимо в них і самого царя, одягненого в порфіру і висон і у вінці з коштовного каміння, оточеного вельможами. Ми радіємо, бачачи усе це, а разом, як християни, звичайно, подумуємо і про те, якою ж великою радістю сповниться серце праведника, коли він побачить обличчя Отця Небесного і насититься слави Його повсякчасної! І такий роздум про видиме нами у світі, зрозуміло, дає нам другий урок також для нас рятівний.

Ще: коли входимо в сад, прикрашений різноманітними квітами, і сповнюємося веселощів у ньому, а при цьому подумуємо і про сад Божий, рай небесний, де в славі Божій тріумфують праведники, то від світу видимого беремо і третій урок, також корисний нам у справі творення нашого спасіння. Але от, нарешті, бачимо у світі і щось абсолютно протилежне тому, що ми досі бачили: але і це протилежне також може бути для нас повчальним. Тут, у світі цьому, навіть і комахи часто озброюються проти нас. Тут часто ми буваємо не в змозі терпіти від укусів навіть тільки комарів і мух і від них страждаємо. Помислимо при цьому про те, які страждання отримаємо від вічного вогню. Тут, знову у світі цьому, сонячної спеки не можемо виносити і від неї під дах віддаляємося; помислимо тут те, як перенесемо спеку геєнську. Тут, в абсолютно закритому з усіх боків будинку, ми б’ємося і сумуємо, бажаючи скоріше побачити світло денне; помислимо і тут, наприкінці, про те, що буде з нами в пітьмі вічній, де будуть тільки чутний плач і скрегіт зубів. Усі ці і подібні цім роздуми, при зіставленні нами світу видимого з невидимим, якщо тільки ми відтворюватимемо їх у душі нашій, завжди також дадуть нам уроки рятівні.

Отже, вірне слово святих, що кажуть, що світ є книга, з якої завжди ми можемо запозичувати уроки, які повинні вести нас до нашого спасіння. Як зараз ви бачили, і краса світу цього, і усе, мабуть, скорботне в ньому, усе веде нас, або усе може провадити, повторюємо, до нашого спасіння, до нашого блаженства. Будемо ж пам’ятати, на закінчення, слово Іова: «Запитай у худоби, і навчить тебе, у птаха небесного, і сповістить тебе; або поговори з землею, і наставить тебе, і скажуть тобі риби морські» (Іов. 12:7,8), «що рука Господа створила це» (в. 9), що в Господа «премудрість і сила; Його рада і розум» (в. 13)». Амінь.

Пролог