Слово Боже каже, «що помисли серця людського – зло від юности його» (Бут. 8:21), тобто ми схильні більше до зла, ніж до добра. Але Промисел Божий і при нашому моральному розтлінні все-таки не спить над нами і зло, що виникає в нас через віддалення від добра, часто присікає або виправляє і завжди бажає обернути до добрих наслідків. На жаль, до цих благих дій Божих ми часто ставимося не лише з нехтуванням, але і невдячністю. Задумала, наприклад, людина якась злу справу і стала знаходити засоби зробити це; але раптом з’являється зовнішня перешкода, або подасть голос сумління, і гріх не скоєний. Що залишалося б робити тут, як не дякувати Богові за збереження від гріха і почати виправлення життя? Але ні! Замість цього вона тільки ремствує на те, що не вдався їй злий намір привести у виконання, і знову починає думати, як би скоріше знову відшукати спосіб до гріха і скоїти його. А від цього часто і бачимо, що чим довше людина живе, тим більше стає гіршою і іноді абсолютно грузне в злі. Але цього не було, і не гіршою, а кращою б ставала вона, якби була уважною до напоумлень Божих і голосу власного сумління.

О, наскільки блаженними були б ми, якби завжди перебували уважними до голосу власного сумління і навчилися отримувати найславнішу з усіх перемог, перемогу над самими собою! Скільки б ми були люб’язні Богові, якщо б, замість того, щоб додавати гріхи до гріхів, навчилися хоч скількись розпинати плоть свою з пристрастями і похіттю і йшли до Нього з покаянням, якщо б від щирого серця і з повним бажанням залишити шлях гріха могли з блудним сином сказати Отцю Небесному: «Отче! Згрішив я перед небом і перед Тобою і вже недостойний зватися Твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів Твоїх» (Лк. 15:18,19)! Дійсно Він розкрив би нам Свої обійми і сказав: «Згладжу беззаконня твої, як туман, і гріхи твої, як хмару» (Іс. 44:22). Амінь.

Пролог