Деякі з християн, впавши в якийсь із смертних гріхів, починають думати, що Бог їх не простить, і впадають у відчай. Доля таких людей буває звичайно вкрай гірка. Одні з них кінчають життя самогубством, а інші падають у глибину зла і стають сосудами диявола. Становище жахливе! Так, дійсно, жахливе, бо гріх відчаю, званий ганьбою на Духа Святого, якщо людина перебуватиме в ньому, не прощається ніколи. «Всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям» (Мф. 12:31). Що ж звідси слідує? Звичайно, одно те, що ті, хто зневіряється, повинні кинути свій відчай, звернутися до Бога з благанням про помилування і пам’ятати, нарешті, що немає гріха, який не покривається милосердям Божим.

Тому ті, хто зневіряється, не зневіряйтеся. Але коли смертна, гріховна туга охоплюватиме душу вашу, тоді швидше в слізній молитві падайте ниць перед Господом, благайте Його про помилування, і Він помилує вас. «Жертва Богові – це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш» (Пс. 50:19). «Господь довготерпить заради нас, – учить апостол Петро, – не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння» (2Пет. 3:9). Чи чуєте? Не деякі тільки, але щоб усі прийшли до покаяння. Значить, Господь усіх грішників закликає до покаяння і усім бажає прощення проголосити. Моліться ж, повторюємо, і Господь милосердний простить вас. Бачачи покаяння ваше, Він прийме вас так само, як прийняв блудного сина, зглянеться на ваші сльози так само, як Він зглянувся на сльози Петра і блудниці, і простить вас так само, як простив і розбійника, який з глибини душі закричав: «Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!». Амінь.

Пролог