«От постаріємо, вирішимо всі свої справи, тоді будемо ходити до церкви!», – напевно, з таким міркуванням усі стикалися у своєму житті, причому не раз, можливо й самі казали собі і людям.

Можна довго і наполегливо доводити людям хибність подібних поглядів, але в цілому – це марна справа, бо такі люди йдуть, а то і біжать у храм у разі крайньої потреби. І тоді з’являється час, а інші справи стають не актуальними. Так що немає особливого сенсу згадувати їх, що й варто зробити – так це помолитися, щоб Господь наставив цих людей на правдивий шлях.

А про що варто тут згадати, так це те, чому люди регулярно відвідують богослужіння і не залишають церковних стін. Що їх тримає в церкві на протязі багатьох років?

Ми не будемо згадувати людей, які ходять до храму через традицію чи за звичкою – вони не є читачами духовної літератури і не відвідують подібних сайтів, їх взагалі мало що цікавить у духовному житті, яке відбувається за межами храму; не будемо згадувати людей, які полюбляють церковне мистецтво: іконопис, спів, богослужебну відправу і т. д. і т. п. – з таким же захватом можна ставитися і до театру, поезії, живопису. У подібному підході немає нічого духовного, можна прожити буквально все життя в храмі, і не зустрітися з Богом. Так, і таке буває, і це, на жаль, не така вже рідкість.

А кого варто згадати, так це тих людей, які мають досвід спілкування з Богом. Тільки не думайте, що це якісь медіуми, що впадають у транс (це взагалі не християнство, а бісівська омана), чи Божі пророки, яким Бог з’являвся у вогненному стовпі, чи, принаймні, звичайні люди, яким являвся Божий ангел. Насправді, голос Божий люди найчастіше чують у тиші, у віянні «тихого вітру» (3Цар. 19:12), як з’явився Господь пророку Іллі. Голос цей чують люди найчастіше всередині себе (хоча, можливо, можуть чути і явним чином), але його неможливо сплутати ні з чим іншим, часто це буває голос нашої совісті.

Думали почути якесь одкровення? А це і є воно – Боже одкровення, яке промовляє до кожного з нас, ім’я йому – совість. Якщо ми навчимося слухатися голосу своєї совісті – це буде величезний крок назустріч Богові, якщо ні – Бог буде промовляти до нас іншими способами: через прикрі обставини, через різних людей, часто не самим приємним чином… Що ж поробиш, не хочемо чути Бога, і тоді Він вимушений стукати до нашого серця більш явним чином…

Хто ж почув Божий заклик, улився в церковну спільноту, той набуває унікальний досвід життя з Богом, з людьми, у того виробляється свій погляд на світ, який докорінно відрізняється від того, що, зазвичай, шанує світ: «Що високе в людей, те мерзенне перед Богом» (Лк. 16:15).

От що людина може отримати завдяки перебуванню в Церкві – людської спільноти, яку об’єднує віра в Божественність Ісуса Христа. Довгих років, благополуччя, мирного неба над головою, навіть, здоров’я – цього всього людина гарантовано не отримує, коли входить до Церкви, хоча саме брак цього, примушує людину звертатися до Бога. Бог це може дати, якщо буде вважати за потрібне, а що Він гарантовано дає: так це душевну розраду в скорботах, мир із собою та ближніми, Свою любов – от це і є складові того унікального духовного досвіду, який людина може отримати в Церкві. Саме це утримує її в ній. Це є стрижень духовного життя людини.

Редакція сайту

Ближче до Бога

Ваш коментар: