Притча про старшого сина
Притча про блудного сина (Лк. 15:11-32)
Цю притчу іменують притчею про блудного сина. І дійсно, про головного її персонажа сказано, що він жив блудно – тобто, розпусно. Але притча складається з двох частин. Перша частина, при всьому її драматизмі, має щасливий кінець. Навпаки, друга частина, на яку звертають увагу набагато менше, залишає на душі тривожне почуття.
Старший брат, видно, був людина вкрай серйозна і ґрунтовна. Він підходить до дому, чує звуки святкового співу і танців – але не поспішає приєднатися до веселощів, що панують у рідному домі. Спершу він перевіряє ґрунт – кличе одного зі слуг і з подивом, що граничить з роздратуванням, запитує: “Що все це означає? Що тут взагалі відбувається?” Слуга радісно відповідає: “Брат твій прийшов! Він живий-здоровий, і батько на радощах заколов теляти!” Але молодий пан не поспішає розділити радість батька і слуг. У його серці починає розростатися образа: “Де ж справедливість на світі? Чому радіти? Чи тому, що повернувся цей розпусник, про якого і згадати соромно?” Він демонстративно зупиняється перед домом – і не входить.
У батьковому серці вистачало місця для обох синів. Шануючи молодшого, він ні на хвилину не забував про старшого. І, як щойно він вибіг назустріч убогому бродязі, в якому упізнав свого дорогого сина, так і зараз, ледве дізнавшись про повернення первістка, виходить з дому і благає його ввійти. Але чує у відповідь слова, сповнені гіркоти і образи: “От, я працюю на тебе як раб, а ти жодного разу не дав мені й козляти, щоб мені повеселитися зі своїми друзями! Коли ж цей твій син [зауважимо, він не хоче навіть назвати його братом], що змарнував твоє добро з блудницями, повернувся, ти заколов для нього відгодоване теля!”
Батько відповідає на зухвалий випад свого старшого чада з дивною лагідністю – і лише в останніх словах чується ласкавий докір: “Ти, – каже він, – завжди зі мною. Ти добрий син, ти нікуди не йшов з дому, ти невпинно працюєш на наших полях. Тому все моє – твоє по праву. Але потрібно було тобі порадіти, що прийшов твій брат, який був мертвий і ожив, пропав і знайшовся”.
Власне, це все. Ми не знаємо, що було далі – що сказав старший син, що він зробив. Чи попросив він прощення в батька за свою зухвалість, чи увійшов до дому, чи обійняв молодшого брата, чи розділив трапезу і радість з усіма домашніми? Чи, як сказав один священик, він у свою чергу зібрав торбинку – і покинув отчий дім, відправився мандрувати в пошуках справедливості? Чи з удаваною радістю привітав брата – а потім, залишившись удома, назавжди занурився в себе, відгородився від своїх ближніх, розчарувався в батьковій любові? Гадати марно. Тому нашого героя тут ми тепер залишимо. Залишимо – і звернемося до себе.
Бо не лише з молодшим сином ми можемо ототожнити себе. Так, кожна людина грішна, про кожного можна сказати, що він пішов у далекій край. І багато – хоча і не всі – повертаються до Отця через покаяння. Проте є і інший шлях. Людина може визнавати себе цілком хорошою. Ні, не безгрішною, але – загалом і в цілому – правильною і позитивною. А отже – вона заслуговує на добре до себе ставлення, гідний рівень життя, соціальну справедливість. Такому праведникові, взагалі, не потрібен Бог. Не потрібна йому і людина. Він самодостатній. Але як тільки система звичних координат починає непередбачувано змінюватися, як тільки на одну дошку з доброчесним громадянином ставлять розпусника і бомжа – світ в очах слухняних старших синів рушиться, і вони показують свої ікла.
Хто може допомогти їм? Отець? Але праведники, ображені в кращих почуттях, не схильні слухати Його. Як ні парадоксально, але надія – лише на молодших, блудних синах. Саме вони, які набули безцінного досвіду відходу і повернення, бунту і примирення, гріха і покаяння, можуть достукатися до сердець своїх праведних братів. У них дістане для цього і упокорювання, і любові – любові, яка зростає в них у відповідь на любов Отця.
Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)
Усе по темі: Неділя про блудного сина