Ми святкуємо Торжество Православ’я – і людей часто дратує сам цей вираз. Певна група людей проголошує остаточну і вкрай важливу істину про реальність. А усі, хто з нею не згодні, помиляються.

Чи не занадто зарозуміло? Чи не обмежитися тим, що ми тут проголошуємо наш шлях, а в інших людей – свої шляхи, які теж допомагають їм знайти сенс у житті, розраду перед лицем страждань і смерті та бути добрими людьми? Чому саме ваша традиція має бути визнана чимось винятковим?

Тим більше, що для зовнішнього спостерігача Православ’я добре вписується у світ релігій. Священні тексти, священний календар, який прив’язує повсякденне життя до подій священної історії, служителі в спеціальних облаченнях, традиційні молитви, що читаються урочистим речитативом, спеціальні обряди, що відзначають найважливіші події життєвого циклу – народження, весілля, похорони…  У буддистів, індуїстів, зороастрійців, та в будь-кого ще, можна знайти все те ж саме – з поправками на місцеві культурні традиції. Відповідь на якнайглибшу потребу людини якось осмислити і упорядкувати своє життя, якось відрегулювати свої стосунки із всесвітом і своїми ближніми.

А що робить винятковою, наприклад, книгу? Це книга серед інших книг – переплетені аркуші паперу, вкриті буквами, знаходяться в щільній, іноді картонній, іноді шкіряній палітурці, її можна відкрити і читати так само, як і будь-яку іншу. Книгу відрізняє її зміст – і, власне, увесь сенс її існування в цьому змісті. У чому зміст Православ’я? Про що ця традиція? Кого (чи що) ми право-славимо?

Одну історичну особу, Людину, яка жила на Близькому Сході, там, де зараз держава Ізраїль, вже близько двох тисяч років тому. Звали цю людину Ісус; Він проповідував і зціляв – але найдивовижніше в Ньому було не це. Він говорив про Себе вражаючі речі, які і зараз повністю змінюють життя людей, які їм вірять. Він говорив, що Він має владу прощати гріхи. Що Він був з Отцем раніше буття світу. Що саме Він прийде судити усі народи в останній день. Що мета Його появи на Землі – принести Себе в жертву заради спасіння людей, і що ті, хто приймуть цю Жертву покаянням і вірою, набудуть вічного життя. Він встановив Таїнства, в яких нам належить виявити нашу віру, – Хрещення, Євхаристію та інші.

Він сказав, що Він – єдиний шлях до Отця. Домагання Церкви – це не домагання людських зібрань. Це домагання однієї людини – Ісуса Христа. Церква сповіщає їх в усій їх серйозності і просто не може пом’якшити їх або відредагувати. Це не наші слова, а Його.

Як сказав англійський письменник Джон Толкін: «Потрібна фантастична воля до невіри, щоб припускати, що Ісуса ніколи «не ставалося» насправді, і ще більш фантастична – щоб вважати, ніби Він ніколи не говорив того, що за Ним записане, тобто таких слів, яких ніхто з людей, що жили тоді у світі, навіть і вигадати не зміг би – наприклад, таких: «Раніш, ніж був Авраам, Я є» (Ін. 8:58) або таких: «І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене» (Ін. 12:45), або: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6:56). Тому ми повинні або повірити в Нього і в те, що Він казав, і перейняти на себе всі наслідки цієї віри, або ж відкинути Його і Його слова – і перейняти на себе усі наслідки такого кроку».

Християни – це ті люди, які вірять у Нього і в те, що Він казав. Його домагання дійсно виняткові, і вони істинні.

Євангеліє – це блага звістка про те, що Бог зійшов на землю і перейняв на Себе людську природу, щоб врятувати пропащий людський рід. Ця звістка занадто величезна, і її важко вмістити – тому вже дуже рано стали з’являтися люди, які намагалися її відредагувати. Одні (як докетісти) вважали людську природу Христа ілюзорною; інші (як аріани) вважали, що Христос хоча і бог, але бог з маленької букви, хоча і вище з творіння, але все таки творіння, треті висували ще якісь схеми. Церква після довгих і важких суперечок відстояла те свідоцтво, з яким Сам Ісус виступає в Євангелії, – Він є повністю Бог і повністю людина.

У день Торжества Православ’я ми згадуємо завершення епохи великих суперечок, коли вся єресь була відбита та істинна віра остаточно затвердилася. Тому цього дня ми святкуємо не нашу винятковість, а винятковість Господа нашого Ісуса Христа, істинного Бога та істинної людини, Який відданий був за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого.

Автор: Сергій Худієв

Усе по темі: 1 неділя Великого посту