Чи можна виправити людину кухонною щіткою?

Чому наші слова тільки скребуть серце, залишаючи подряпини

Сьогоднішній день – не частина рутинної повсякденності, а те, що ніколи більше не повториться в цьому житті. Час минає, біжить нестримно, але при цьому може абсолютно несподівано змінювати наше життя, виявляючи нам нові події, нові послання від Бога, нові відчуття Його присутності в нашому житті, Його благодаті в душі. І тоді ми починаємо по-новому вибудовувати стосунки з оточенням: з подружжям, рідними, дітьми, або з братами і сестрами в монастирі, або з колегами на роботі.

Час може дати тобі багато нового – і жити і мислити треба саме так, щоб кожен день був для тебе унікальним і безцінним. У Покаянному каноні преп. Андрія Критського є місце, де наша душа порівнюється з успішним торговцем. Тобто необхідно уміти торгуватися з часом, щоб набути великі дари, і тоді ми станемо не просто торговцями, а успішними підприємцями, в яких не маленький магазинчик тут, на землі, а велике «підприємство» у раю.

Але і ти – той, хто працює в маленькому магазині, – ти теж можеш здобувати рай, як той швець з Александрії, про якого сказано, що перед очима Божими він став більшим, ніж сам Антоній Великий! Хоч і був лише шевцем.

Будемо ж молитися, щоб твоє життя було саме таким.

Я завжди радію, коли бачу людей, які правильно розуміють життя в Церкві. Дуже радію. Як прекрасно жити в Церкві, бути християнином і знати, як правильно поступати в тому чи іншому випадку; розуміти, чому ти – християнин; знати, у що віриш і чому робиш те, що робиш. І звертати увагу не на форму, а на зміст.

Зрозуміло, змісту без форми не буває. У фруктів і ягід, приміром, неодмінно є шкірка. Але неможливо живитися однією шкіркою, ігноруючи соковитий смак плоду. Так і з формою і змістом: не можна захоплюватися тільки формою і при цьому забувати про зміст. Те, що нам потрібне, – це суть нашої віри, суть Православ’я.

Якщо чесно, я вважаю, що немає нічого гіршого, ніж бути християнином, не розуміючи, чому ти християнин. Це дуже тяжко, дуже виснажливо – так жити. І для самого тебе, християнина, бо ти постійно мучишся, не розуміючи сенс своїх дій; і для людей, що оточують тебе, бо твої слова і вчинки не торкаються їх серця, не зачіпають душу, а тільки скребуть по ній, залишаючи подряпини. Старець Паїсій казав у таких випадках: коли ми хочемо протерти дитині очки, то робимо це не кухонною губкою, а пальцем або носовою хусткою – м’яко і ніжно. Так і з оточенням: коли сам не живеш так, як говориш, то відносно ближнього ти дієш немов з кухонною щіткою в руках: намагаєшся виправити людину, а оскільки сам не живеш, як належить, вона опирається твоїм словам і не слухає тебе.

Тому буде дуже добре, якщо ми навчимося розуміти все правильно і жити церковним життям із задоволенням, насолоджуючись красою, пахощами і благодаттю. І тоді, наблизившись до людини і заговоривши з нею про Бога, ти зможеш ніжно торкнутися її серця, і вона сприйме твої слова, бо побачить, як ти змінився, як щасливий тепер і прекрасний внутрішньо. От буде добре! Але щоб це сталося, тобі, у першу чергу, треба зрозуміти, що твоє життя в Церкві – це велике диво. Скажи, ти взагалі розумієш, що це означає – бути чадом Божим?

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)