Батьків найчастіше переслідує думка: «З чим залишаться мої діти після мене?» Ця думка, мабуть, і блага, бо хто ж, насправді, як не батьки, повинен піклуватися на майбутнє про щастя своїх дітей? Але та ж думка стає гріховною і шкідливою, коли вона переступає межі. А межі в багатьох вона переступає часто. Скільки бачимо людей, які починають зберігати гроші, спочатку без особливої прихильності до них, для забезпечення своїх дітей, а потім ця ощадливість переходить у пожадливість, і людина, сама того не помічаючи, пристрасно прив’язується до грошей, стає скупою, і гроші, одні гроші, наповнюють усе її життя. І тут вже не до християнського виховання: ні страх Божий не вселяється дітям, ні любов до Бога. І чим же усе це закінчується? Діти, не виховані в законі Божому, у більшості ще в самому юному віці занурюються в одні світські задоволення, а помри батько або мати і потрап дітям з такою пожадливістю накопичені для них гроші, з ними вони і остаточно гинуть.

Насправді, хіба мало за останній час ми бачимо тому прикладів? При батькові, що не звертає уваги на моральне виховання свого сина і піклується тільки залишити йому більше земних благ, останній потайки від скупого батька провадить безладне життя, а після смерті батька, дивишся, син маєток увесь протринькав, і все з такими зусиллями накопичене для нього багатство прахом пішло. Що ж звідси? Те, що батьки передусім повинні піклуватися не про багатство тлінне для своїх дітей, а про багатство духовне, тобто щоб виховати їх у вірі і благочесті; потім старатися про те, щоб залишити їм у спадок не гроші, а приклад власних своїх добрих справ, і, нарешті, доручити долю дітей на майбутній час не грошам, а Богові. Тоді дійсно діти будуть щасливі, бо вони з Богом будуть і Бог з ними.

Отже, ясно, що не гроші можуть скласти щастя наших дітей, а один Бог. А Бог, як бачите, тоді тільки стане хранителем їх, коли ми з глибокою вірою доручимо Йому їх і старатимемося справами милосердя здобути Його милість чадам нашим. Залишимо ж на майбутній час надмірні піклування про світське щастя дітей і особливо піклуватимемося про те, щоб залишити їм передусім багатство нетлінне; а для цього намагатимемося зрощувати і зміцнювати в них духовне життя, вселяти їм з раннього віку любов до Бога і ближніх, здорові поняття про православну віру, привчати їх до храму Божого, віддаляти від злих співтовариств, самі служитимемо для них добрим прикладом і взагалі виховуватимемо їх, «у вченні і наставлянні Господньому» (Еф. 6:4). Це і буде для наших дітей багатство нетлінне, яке їм на користь піде. Амінь.

Пролог