Дехто з простаків-християн думає, що піст має полягати в утриманні від їжі і пиття, і тільки. Не їсти в піст риби або не куштувати масла і вина – цим, на їх думку, і вичерпується уся заповідь про піст. Але чи так? Ні. Постити, дійсно, і тілесно треба, але зі стриманістю тілесною неодмінно має бути сполучений і піст духовний. Так учить і свята Церква. «Постуючи, – каже вона, – браття, тілесно, постимо і духовно».

Що ж це за духовний піст, і чому потрібен він?

Святі так визначають його. «Якщо постиш, покажи від справ твоїх. Яких? Побачивши жебрака, помилуй; з ворогом помирися; щасливій людині не заздри; на жінку, сяючу красою, не дивися. Пости нелицемірно; пости і очима, і серцем, і вухами, і руками, і усіма твоїми членами… Руки утримай від привласнення того, що тобі не належить, ноги від ходіння на ігрища; слух утримай від слухання наклепів і брехні, і нехай постять і вуста твої, утримуючись від засудження».

Такий, браття, піст духовний. Він нам потрібен, бо без нього піст тілесний втрачає всяке значення. «Що користі, – каже блаженний Ієронім, – упокорювати тіло стриманістю, коли дух гордістю підноситься? Яку похвалу отримаємо за блідість від посту, коли ми бліднемо від заздрості? Яка чеснота не пити вина, а гнівом і ненавистю упиватися?».

Отже, постуючи тілесно, постимо і духовно, тобто зовнішні дії посту узгодимо з внутрішніми. Очищаючи тіло стриманістю, очистимо і розум від помислів суєтних, і серце від бажань лукавих. Убиваючи тіло постом, уб’ємо і пристрасті: гнів, похіть злу, жадобу до наживи і тому подібне зло. Прикрашаючи тіло тілесним постом, прикрасимо і душу чеснотами: милосердям, лагідністю, упокорюванням, з ворогами примиренням, милостинею. От це і буде істинний піст, і Богові приємний, і для нас, отже, рятівний. Амінь.

Пролог