Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!

Вхід Господній в Єрусалим, Ігор Сушенок

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Цар вступає у своє місто як переможець і тріумфатор. Тріумфуючі городяни зустрічають свого Царя як визволителя, що виправдав надії. От вони – слава, честь, перемога! У захваті і торжествуючій радості вони зривають із себе одяг і кидають їх під ноги Прийдешнього. Всюдисуща дітвора шастає під ногами дорослих, нічого ще толком не розуміючи, але теж радіючи, теж тріумфуючи, теж захоплюючись. “Осанна”, – волають вони, ці діти і підлітки, услід за батьками, охоплені загальним тріумфуванням, як волають хлопченята усіх часів і усіх народів, коли мужні воїни повертаються з перемогою додому, коли хтось з давно очікуваною радісною звісткою повертається у своє місто.

Античний світ, як і наш сучасний світ, умів зустрічати героїв. Будувалися помпезні тріумфальні арки, вулиці прикрашалися гірляндами квітів, натовпи людей стікалися до дороги, якою, передуючи колоні обірваних і поранених полонених, верхи на розкішній колісниці, запряженій кавалькадою коней, урочисто виступав він – переможець і тріумфатор, увінчаний лавровим вінком слави, тріумфуючий і гордий.

Що ж сталося з очима добрих єрусалимських жителів? Невже не помітили вони, що Цар і Месія, Якого вони так чекали, явився перед ними не в урочистій тозі переможця, а в запорошеному плащі мандрівника, невже не помітили, що замість кавалькади арабських скакунів перед ними висловухе осля із сумними очима? Ви тільки уявіть: герой війни, генерал-переможець, в’їжджає в столицю, що очікує на нього, не на помпезному лімузині, а на… велосипеді. Де ж були очі їх? Дійсно, збулося над жителями славного міста Єрусалиму давнє слово пророка Ісаї: “І сказав Він: іди і скажи цьому народові: слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима будете дивитися – і не побачите. Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх” (Іс. 6:9,10).

Вхід Господній в Єрусалим, Клавдій Лебедєв

Це те, чого не могли зрозуміти і прийняти юдеї, шукачі сили і слави земної. “Не в силі Бог, а в правді”, – бо не сила силу долає, не гордовита сила переможе світ, а любов і жалість. Правда не в здатності силою підкорювати інших, але в бажанні, у прагненні, у рішучості померти за інших. Померти для того, щоб інші – жили. Господь Вседержитель з’являється єрусалимським жителям незлобивим і лагідним. Вони чекали генерал-губернатора, а з’явився друг митарям і блудницям, лікар душ і тіл. Вони сподівалися, що Він прожене ворогів, звільнить землю від окупантів, а Господь сказав їм зовсім інше: “Любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас” (Лк. 6:27,28).

От на чому спіткнулись юдеї: вони чекали царя земного, а з’явився Цар Небесний. Вони сподівалися зручно влаштуватися на землі, а Він покликав їх на Небо. Він усім Своїм виглядом показував їм, що Царство Його – не від світу цього, а для них, мабуть, нічого окрім цієї землі не треба було.

Є все-таки суттєва різниця між тими жителями Єрусалиму і нами, християнами. Вони піклувалися про звільнення і процвітання своєї держави. Ми “єдиними вустами і єдиним серцем” кожну літургію сповідуємо в голос всьому світу нашу надію на “воскресіння мертвих і життя майбутнього віку”, бо ми знаємо, що людина в цьому світі – мандрівник, а Вітчизна її на небесах. Нам відомо, що хліб насущний – дар нашого Бога, а ласощі – вигадки сатани. Через те нам і не страшно втратити земний комфорт, що жодні м’які дивани, жодні досягнення цивілізації не можуть наситити душу, що шукає щастя, тобто спів-причастя зі своїм Богом.

І коли ми позбудемося усього, що зігріває нас тут, на землі: громадського статусу, майна, друзів, коханих і самої свободи, а ми в будь-якому випадку рано чи пізно позбудемося усього цього, – ніхто, оскільки ми – християни, не зможе відняти в нас надії на Вічне Життя, яке обіцяв нам Христос. І доки ця надія жива в наших серцях, нам не страшні ніякі штрих-коди та ідентифікаційні номери. Усе це лушпиння сучасної цивілізації має значення і жахає лише того, кому є що втрачати на землі. Тому ж, чий скарб на Небі, боятися нічого, як би не лякали його професійні оповідачі страшилок, ці предтечі антихриста. “Не бійся, тільки віруй” (Мк. 5:36). Не бійся, християнине: “Ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної” (Мф. 21:5). Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Вхід Господній в Єрусалим