Якось один пустинник розмовляв з братом про користь душевну. Під час бесіди слухач тяжко задрімав, так що і очей підняти не міг. Але коли співрозмовник змінив предмет мови і став марнословити, сонний слухач негайно ж прокинувся, зрадів і став слухати марнослів’я з увагою.

Цю коротку оповідь ми навели вам, браття, бо, на нашу думку, вона ні до кого так близько не підходить, як саме до нинішніх християн і не до деяких тільки, але до дуже багатьох. Насправді, подивимося на себе безпристрасно. От настає свято Господнє; дзвін церковний кличе в церкву; совість теж наказує йти туди; але як важко буває, наприклад, піднятися до заутрені! Уся неміч тут підніметься, і смуток, і якесь невдоволення так і гнітять тебе. А скажи, що в цей час бенкет буде десь: усі хвилини перерахуємо, як би тільки скоріше потрапити на нього. Лежить на столі Біблія і поряд з нею порожня, наповнена непридатними байками книжечка; рідко станеться, що для читання не віддадуть перевагу останній над першою. Розповідають про Бога, про душу, про вічне спасіння – дрімають, нудьгують, терпляче чекають закінчення промови; явися ж тут якийсь балагур і почни розповідати небилиці – усі стрепенуться, усі зрадіють, усі виявлять йому найбільшу увагу і закидають його похвалами. Але це тільки крапля в морі; усіх випадків, де ми показуємо своє нехтування до Божественного та захоплення світським і гріховним, здається, і не перелічиш. Що ж це означає? Чому ж так?

Неприхильність наша до духовних вправ виникає через те, що ми не звикли до них. Душа наша так створена, браття, що таку ж має нужду в щоденному оновленні сил своїх роздумами про Боже, як і тіло в підкріпленні себе їжею. А тим часом чи багато з нас роздумують про Бога? День поглинений справами життєвими, і частина відпочинку – турботами про життєве. До роздумів про Бога, про душу, про майбутнє життя, якщо коли і вдаємося, то більшою частиною ніби до найбільш останньої зі своїх турбот. А при такому стані речей, при засміченому турботами життєвими розумі і серці, чи можна колись стати чуйним до того, про що найменше думаєш? На жаль, у засмічене русло вода не проникне, а оминає його стороною, і насіння, що впало при дорозі, на камінні і в терні, не дає плоду. І усе духовне – Божественне – тому, як чуже нам, мало знаходить співчуття в нашому серці і внаслідок цього сухим і нудним здається, особливо якщо з турботами життєвими з’єднується ще пристрасть до земних задоволень. Вдень світські розрахунки, увечері ж потрібно відпочити на порожніх видовищах або на картах. Подивіться на світських людей: у будні вони працюють – ним не до роздумів про Боже і молитви; а у свято знову нема коли, бо треба прогуляти те, що з таким трудом здобуте за тиждень. Чи можуть бути такі люди уважними до Божественного, коли приземлили свій розум, зробили нечуйним серце? На жаль, «не збирають смокви з терня, – каже Господь, – і не знімають винограду з чагарника» (Лк. 6:44).

Отже, щоб не нудьгувати Божественним, треба полюбити Божественне; а щоб полюбити його, для цього, як бачите, необхідно привчати себе до молитви і роздумів про Боже, частіше підносити серце своє туди, куди усім нам вказаний шлях по смерті, де наш Господь відродив нас Своєю чесною кров’ю і де наша істинна вітчизна. Разом же з цим не пригнічуватимемо себе турботами життєвими, не вдаватимемося передчасно хоч би і до безневинних задоволень, бо все це суть тільки примари, а не дійсне благо. Амінь.

Пролог