Упокорена блудниця
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Христос воскрес!
“Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне” (Мф. 5:3). Це твердження нашого Спасителя, яким би знайомим і звичним воно нам не здавалося, насправді – “камінь спотикання і камінь спокуси” (Рим. 9:33). Царство Боже, виявляється, – доля переможених, а не переможців. Небесні оселі Отця нашого уготовані тим, хто програв гонку тут, на землі. Першим у Рай входить бандит і вбивця; першою дізнається про те, що Ісус – Месія, що Він – Син Божий, непотрібна жінка, блудниця самарянська. Де здоровий глузд, де логіка, де справедливість людська?
В одному старому фільмі, який був знятий ще в ті часи, коли про Церкву не можна було говорити відкрито нічого доброго, а можна було тільки викривати мракобісся і пожадливість її служителів, один герой запитує іншого, що таємничо, приховано зображує священика в цьому фільмі: “Хороших у вас пропускають, а поганим відривають голови?” “Не знаю, не упевнений, – сумно відповідає цей “сокровенний” священик, що носить дивне прізвисько “Сталкер”, – мені здається, що пропускають тих, у кого надій більше жодних не залишилося. Не поганих або хороших, а нещасних”. Нещасні – ті, в яких немає нічого в цьому житті. Нещасні – ізгої, бо їх поведінка, їх життя – гріховні. Здавалося б, якщо вони чого і гідні, так у першу чергу засудження і проклять. Проте Христос Спаситель як би в кепкування над людськими уявленнями про справедливість “їсть і п’є з митарями і грішниками” (Мф. 9:11), каже пожадливому збирачу податків: “Сьогодні Мені належить бути в тебе в домі” (Лк. 19:5), і найбільшу таємницю про Себе: “Я – Месія” – довіряє блудниці.
Отже логіка Євангелія зовсім інша, ніж логіка нашого повсякденного життя. І той, хто прийшов у церкву, повинен забути про справедливість, бо замість закону “око за око і зуб за зуб” тут діє зовсім інше правило: “Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас” (Мф. 5:44).
Але, зрозуміло, для того, щоб Бог удостоїв найбільш останнього грішника Своїм відвідуванням, щоб Він відкрився мені, такому, яким я є, потрібна дуже важлива річ: моя згода з Ним, з моїм Богом. Якщо я згоден з тим, що хворий на гріх і шукаю способів зцілитися від гріха, – Бог мені допоможе, бо, за Його власним словом, “не здорові потребують лікаря, а недужі” (Мф. 9:12). А якщо ж я переконаний, що зцілятися мені від жодного гріха не треба просто тому, що в мене їх, гріхів, немає, тоді навіть Бог допомогти не зможе, бо людина вільна і ця Богом дана свобода непорушна. Бог не може врятувати нас проти нашої волі, Бог не може простити нам гріх, якщо ми не просимо про прощення, Бог не може напоїти нас водою вічного життя, якщо ми стиснули зуби. Як і в побуті, для того, щоб напитися води, необхідно зробити хоч малу, але роботу, так і в духовному житті: для того, щоб причаститися Води живої, Води Вічного життя, треба зробити роботу покаяння. Так, як це зробила грішна жінка із самарійського міста Сихар.
У цьому євангельському епізоді ми, сучасні люди, услід за самою самарянкою, дивуємося диву прозорливості Спасителя. Нам, як і їй, здається, що найдивовижніше в цій історії те, що Господь усе знає про неправедне життя мешканки Сихару. Хоча насправді нас мало б приголомшити зовсім інше – дивне, незбагненне упокорювання жінки, з якою Бог говорив біля криниці Якова. Для того, щоб зрозуміти, як велике, як несподіване і тому дивовижне упокорювання самарянки, досить просто уявити собі, як хтось з наших знайомих або друзів докорить одному з нас у нашому скоєному гріху, у нашій ганебній пристрасті, яку, як ні приховуй, все одно не приховати. Хіба не сколихнеться наша душа від образи і обурення на викривача? Хіба не відшукаємо ми тут же десяток обставин, що вибачають нас? Хіба не захлесне нас хвилею образа? Образа – на що? На правду!
А що ж самарянка? Вона образилася, стала виправдовуватися? Чи, можливо, як ми це часто робимо, сказала із злістю: “Не твоя справа – моїх чоловіків рахувати”? Ні, ця добра жінка у відповідь на викриття в блуді – зраділа! Вона кинула свого водоноса, вона забула, навіщо прийшла з міста до криниці, вона побігла назад у місто і каже людям: “Ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?” (Ін. 4:29). Ви подумайте, ні хибного сорому, ні ураженої гордості – одна радість!
Так істинне покаяння народжує радість, так щире бажання нового життя робить людину легкою, що летить, неначе набула крил. Чому ж радіє ця жінка? Що робить її такою щасливою? Я думаю тільки одне: рішучість жити по-новому. І зверніть увагу, адже їй зовсім не соромно! Їй нічого соромитися, бо минуле життя з усіма цими нескінченними “чоловіками”, з усією цією розпустою – позаду і назавжди позаду! Хіба це не диво? Хіба це не радість?
Щодня Церква дає нам можливість пережити радість покаяння і оновлення, і тільки від нас залежить, чи скористаємося ми цією дивною можливістю, чи переживемо ми знову і знову диво оновлення, як пережила його жінка з міста Сихар. Амінь
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя про Самарянку