Соборний розум Церкви

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Ця думка не давала спокою ще апостолам, тобто найближчим, найбільш довіреним учням. Пам’ятаєте, як апостол Филип каже Спасителеві: «Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить» (Ін. 14:8)? І тоді ж, на Тайній Вечері, і апостоли і згодом уся Церква отримали відповідь на своє нерозуміння, на те саме, в якомусь сенсі природне для грішної людини, нерозуміння великої і незбагненної істини про Бога. Без всяких притч та іносказань Господь прямо відкрив їм таємницю Божества Триіпостасного: «Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця? Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла. Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені» (Ін. 14:9-11).

Це свідоцтво Сина Людського про Своє Богосинівство, про Свою єдиносущність з Богом Отцем, здавалося б, не залишає можливості для якого б то не було іншого розуміння. І проте, самовдоволення і гординя грішників, що вважали себе християнами, призвели до того, що ці гордовиті честолюбці «в спокушанні гордого розуму свого зухвало повстали на Господа і на Христа Його і на святе Його надбання». Повстали тоді, повстають і донині, бо не хочуть упокорено визнати гріховну зіпсутість свого розуму. Не хочуть і не можуть визнати просту, по суті, думку: те, що мені здається істиною, цілком може виявитися брехнею. Те, чим я так сильно захоплений, уся Повнота церковна може визнати справжнісінькою єрессю!

Саме для зцілення Церкви від цієї страшної духовної хвороби, для соборного обговорення і зцілення виниклої єресі збиралися єпископи і пресвітери, Отці і Учителі Церкви. Тільки вони, зібрані благодаттю Святого Духа, тільки вони, діючі в ім’я Святої Трійці, після довгих молитовних трудів, після серйозних і компетентних міркувань могли дозволити собі винести глибоке і всебічно зважене соборне судження.

І так було впродовж півтисячі років. Єпископи і священики, обрані всією Церквою, осмілювалися говорити від імені усієї Церкви.

Тепер – не те. Тепер зарозумілим від гордості обивателям немає жодного діла до молитовних подвигів преподобних, думок видатних богословів сучасності – вони самі собі єпископи, вони самі собі богослови! Для них досить думки двох-трьох однодумців. Які тут Вселенські Собори? Навіщо вони? Вони і так усе знають!

І цей чад доморослого богослов’я не минув і звичайні, рядові церковні громади, а точніше, саме тих православних, які, нехтуючи попередженням святого апостола і євангеліста Іоанна: «Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо багато лжепророків з’явилось у світі» (1Ін. 4:1), – звикли довіряти своїм почуттям більше, ніж соборній думці Церкви. Приносить мені жінка репродукцію іконки і заявляє, що іконка ця чудотворна і тільки їй і потрібно тепер молитися!

Запитую її, а звідки це стало відомо. Відповідь просто приголомшує: «одна черниця сказала», «один батюшка сказав», «в одному монастирі дали», а найчастіше – і «черниці», і «батюшки», і «монастирі» лише відмовка. Істинна причина такого завзяття, як правило, одна: їй, бідній, самій так здається! Вона сама так думає і тільки на цій підставі прагне запевнити у своїй правоті все оточення. І невтямки їй, що чіткі і віками затверджені церковні правила прилічення до лику святих, прославляння чудотворних ікон і навіть оголошення чудес – чудесами!

Станься в нас на парафії якась дивовижна подія, тоді я як настоятель повинен, узгодившись з цими правилами, повідомити про неї єпархіальному архієреєві. Він, у свою чергу, повинен прислати сюди компетентну комісію, що складається з авторитетних діячів Церкви, богословів, ченців, священиків. Ця комісія з архієрейського благословення має зібрати всі можливі свідчення здійсненого і всі мислимі і немислимі пояснення цих подій. Тільки після тривалого розгляду цих матеріалів, тільки після соборного і молитовного обговорення їх, комісія може дати рекомендацію архієреєві на ухвалення того чи іншого рішення. А вже за ним залишається останнє слово. От як відповідально і обережно Церква на всьому протязі свого двотисячолітнього буття ставиться до подібно роду подій! А тут – навіщо нам, ми і так все знаємо!

Здавалося, давно минули часи і проблеми, що терзали церкву через безумство Арія, проте і нині ми розуміємо, як легко розділити сумну долю цього єресіарха, якого піддали анафемі Отці Першого Вселенського Собору, чию пам’ять ми сьогодні благоговійно шануємо. Це шанування тих, хто врятував Церкву від погибельної єресі – усім нам наука і попередження: «Глядіть, робіть обережно, не як нерозумні, а як мудрі, цінуючи час, бо дні лукаві» (Еф. 5:15,16). Не забудемо також інше попередження апостола Павла, яким він нас саме сьогодні оберігає від гріха піднесення і гордині: «Бо я знаю, що після відходу мого прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада; та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою» (Діян. 20:29,30). Завершуючи ці апостольські застереження, скажу Христовими словами: «Нехай не буде так!» (Мк. 10:43). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя св. отців І Вселенського Собору