ПРО ТЕ, ЗВІДКИ МИ ЩОСЬ ЗНАЄМО ПРО БОГА

Одного дня, у 740 році до Різдва Христового, Ісая, син Амосів, прийшов у храм Божий в Єрусалимі. Коли він переступив поріг храму, то несподівано опинився в самому серці небес. Він побачив «Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм» (Іс. 6:1). Трон Божий оточували полум’яні духи – Серафими. Вони були подібні до живого полум’я, і шість крил було в них: двома вони закривали ноги, за допомогою двох інших – літали, а ще двома в жаху закривали обличчя свої, щоб не зникнути від страшного і прекрасного виду Божественної Особи. «І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! Уся земля повна слави Його!» (Іс 6:3)

Від гуркоту вигуків похитнулися верхи брам, і весь храм наповнився пахощами. Тоді Ісая вигукнув:

Горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа (Іс 6:5).

Тоді один із серафимів узяв кліщами з жертовника палаюче вугілля і доторкнувся їм до губ Ісаї і сказав:

Ось, це торкнулося вуст тво­їх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений (Іс 6:7).

Очищений небесним полум’ям, пророк почув голос Самого Бога, Який говорив:

– Кого Мені послати? І хто піде задля Нас? (Іс 6:8)

Тоді Ісая відповів:

– Ось я, пошли мене (Іс 6:8).

Так стародавній пророк доторкнувся до таємниці Триєдинства Бога. Серафими оспівували Бога потрійним проголошенням Його святості. Сам Бог називає Себе то в однині, то в множині, показуючи, що Він – і Трійця, і Єдність.

Безліч інших свідків продовжують у подальші століття виявляти цю дивну таємницю внутрішнього життя Бога. У той момент, коли на нашій нещасній планеті з’явився Сам Бог, то Він видимим чином відкрив нам Своє внутрішнє буття. Під час Хрещення Ісуса Христа в Йордані, голос Бога-Отця з неба повелів слухатися Його, а Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього. Це було одне з найбільш відомих явлень Триєдиного Бога.

Усі ми, християни, за Христовим наказом хрестилися в ім’я Святої Трійці. Усі ми стали дітьми Отця Небесного, врятовані Сином Божим і освячені Духом Святим. Ми вступили в таємне небесне святилище і можемо пізнавати таємницю Бога. Тому коли мова піде про таємницю Божественного Триєдинства, ми пам’ятатимемо, що перед нами не сфера людських гіпотез або теорій, а точний опис первинної Реальності, до якої непридатні такі питання, як? і чому? Адже Боже Буття незмірно вище за всі питання та загалом людське розуміння. Він Перший і Останній, і раніше Його не було нікого. Перед нами країна фактів, а не похмурий ліс гіпотез.

Занадто часто люди, кажучи про Бога, забувають, що Він існує незалежно від нас, і занадто часто намагаються “змоделювати” Його буття, тобто підігнати Образ Божий під свої уявлення про Нього.

Але всі ці висновки, неважливо – правильні вони чи неправильні, показують, що в нас немає страху Божого, а значить, немає і мудрості[1]. Не ми створили Бога, а Він нас! І коли Господь каже, то ми повинні з повагою слухати Його слово. Адже Господь є Бог великий і Цар над усіма народами. У Його руці глибини землі, і вершини гір – теж Його. Його море, і Він створив його, і сушу створив Він єдиним Своїм Словом. Як смієш ти, людино, сумніватися в словах Божих? Ти маєш право дізнатися, казав Бог щось чи ні, але потім ти повинна замовкнути перед страшною таємницею Божественної Величі! Як смієш ти казати: “Бог не може бути тим або іншим, бо мій розум з цим не згоден?” Хіба ти творець усього видимого та невидимого? А якщо ні, то як ти можеш засумніватися в словах Великого та Істинного Владики? Хто зрозумів Дух Господній, і був радником у Нього і вчив Його? З ким радиться Він, і хто напоумляє Його і вчить Його? Ти можеш своїм слабким розумом виміряти Його велич? Чи ти знаєш, що буде з тобою завтра? Людино, упокорся! Неправий був Максим Горький – людина зовсім не звучить гордо. Ми створені з пороху земного (Бут. 2:7) і в землю підемо. Усі наші досягнення не допомогли нам ні впоратися зі смертю, ні здолати тисячолітній рубіж життя. Ми забули, звідки ми прийшли і куди йдемо. Лише упокорювання перед могутньою мудрістю Божою здатне зцілити наш розум, а горде переконання в повному розумінні всього – вірний шлях до божевілля та вічної загибелі.

А тепер слід перейти до розповіді про саме вічне Буття.


[1] Початок премудрости – страх Господній, і розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його. (Пс. 110:10)