У кожному жарті, як відомо, лише доля жарту. У геніальній комедії “День бабака”, де герой потрапляє в погану нескінченність одного і того ж дня, безумовно, є над чим посміятися. Проте зовсім не комічні епізоди зробили цей фільм любимим у глядачів всього світу. Є в ньому щось, що гарантовано чіпляє кожного, незалежно від віку, покоління, країни проживання і культурного багажу.

Річ у тім, що цей фільм – про найголовніше призначення людини. Про те, як бути богом.

Герой Біла Мюрея сам каже про це цілком ясно: “Ти знаєш, я – бог. Ну, не Господь Вседержитель, звичайно. Але – бог!”

І дійсно, герой, який застряг на довгі місяці в одному і тому ж обридлому дні, і тому знає посекундно всі події цього дня, стає майже всемогутнім.

А коли людина може все, вона починає реалізовувати свої найзаповітніші бажання. І ми бачимо, як з цілком респектабельного, хоча і цинічного персонажа, починає лізти назовні відверта погань. Він грабує інкасаторів, пристає до дівчат, пиячить, влаштовує безумні автогонки залізничними рейками назустріч потягу. “Промацуючи” нову реальність, він намагається усвідомити її, зрозуміти своє місце в цьому дивному світі одного нескінченного дня. Але починає чомусь саме з неподобств і капостей, які, втім, не приносять йому радості. Бути злим і шкодливим богом героєві не сподобалося, а інших бажань він у собі не побачив. Зневірившись, він намагається накласти на себе руки. Але виявилось, що це неможливо: бог померти не може.

І тоді, поступово, крок за кроком, він починає вчитися бути добрим богом – рятує, зберігає, захищає жителів містечка від усіляких бід і знегод. Нескінченний “День бабака” закінчується лише після того, як герой полюбив творити добро, і, по суті, став іншою людиною.

Такий, якщо стисло сюжет фільму.

І мені подумалося раптом, що це кіно про нас усіх. Про кожного з нас. Адже ми теж – боги. Не всемогутні, так. І все-таки можемо дуже багато що. Здатні самі вибудовувати своє життя, змінювати його обставини, ставити перед собою завдання, вирішувати їх, визначати мету і прагнути до неї. Так ми задумані нашим Творцем, Який вклав у нас Свій образ при створенні. Для кожного з нас у Нього є Свій задум, наслідуючи який, ми могли б стати тими, ким Він хотів би нас бачити – богами по благодаті. Але, на жаль…

Навіть серед тих, хто щодня повторює в молитві “нехай буде воля Твоя на землі, як і на Небі”, часто буває нерозуміння цих слів. Неначе ця воля сама по собі повинна якимсь дивним чином зійти з Небес, і тоді навколо нас відразу ж розцвітуть дивні сади, а ми ходитимемо серед прекрасних дерев і насолоджуватимемося їх красою і пахощами. Тільки садів навколо чомусь усе немає і немає. І пахощів теж. Хоча ми, начебто, справно молимося і терпляче чекаємо.

Адже тут усе дуже просто: не чекати слід, а самим вчитися бачити і виконувати волю Божу. Бо окрім нас ці сади на землі саджати більше нікому. Нам, людям, а не комусь ще Бог доручив бути тут творцями Його волі. І якщо ми не виконаємо цього доручення, то і не буде її в нашому світі, скільки б ми про це не молилися. А замість неї буде наша власна воля. Від якої ні нам, ні оточенню радості, прямо скажемо, небагато.

Святитель Григорій Ниський порівнював життя людини поза Богом з життям нещасного ослика, що обертає млинові жорна: “Із зав’язаними очима ми ходимо навколо млина життя, здійснюючи один і той же шлях і повертаючись на те ж саме місце. Дозвольте мені роз’яснити цей коловий шлях: голод – насичення, сон – пильнування, безгрошів’я – достаток. Від одного ми переходимо до другого, потім знову до першого, потім знову до другого, ніколи не припиняючи руху по колу”.

Дивна справа – написані ці слова більше півтори тисяч років тому. А образи практично ті ж, що у фільмі: “один і той же шлях… повертаючись на те ж саме місце”.

Напевно, бо все життя наше, по суті – один великий багаторічний “День бабака”. І неважливо, що наші календарні дні, на відміну від фільму, біжать, змінюючи один одного. Якщо ми при цьому не змінюємо своє серце, якщо не починаємо шукати волі Божої стосовно себе, тоді – ласкаво просимо в “День бабака”. Ми так само застрягнемо в замкнутому колі власних бажань, і немов ослики ходитимемо по ньому, доки не зненавидимо його.

А вихід з такої поганої нескінченності простий і очевидний навіть на прикладі цього чудового фільму – почни жити для інших. Вчися цінувати кожну зустрінуту тобою людину, вчися бачити – навіщо Бог звів тебе з нею тут і зараз. І нехай, на відміну від фільму, це будуть різні дні, різні ситуації, різні люди – неважливо. Кожен новий день це шанс змінити себе, навчитися робити добро, полюбити його, зробити це добро необхідною частиною свого життя.

Звичайно, виходити на цьому шляху буде не все і не відразу (власне, як і в героя фільму). Але якщо, подібно до нього, шукати волю Божу про себе наполегливо і щодня, то рано чи пізно вона почне розкриватися перед тобою навіть у повсякденних дрібницях твого життя. І ти, нарешті, почнеш виконувати своє головне призначення – бути добрим богом, що творить на землі благу волю свого Творця.

Автор: Олександр Ткаченко

Репліки