Дух-Утішитель
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Сьогодні – день народження Церкви Христової. Сьогодні ми святкуємо початок дивного процесу спасіння пропащого людства, коли Бог, Який полюбив нас не за наші уявні чесноти, не за те навіть, що ми Йому вірні, а просто тому, що Він – Сама Любов, Бог, Який полюбив нас, влаштував так, що ми можемо, залишаючись вільними, з цієї свободи, з наданої нам можливості вибирати між добром і злом, – вибрати все-таки добро, вибрати все-таки Бога, вибрати Вічне Життя. Здавалося б, після того, як наші прабатьки позбавили себе і нас, своїх нащадків, блаженної можливості спілкування з Богом, після того, як здійснилася на зорі людської історії боязка зрада людиною Божої любові, немає і не може бути надії на зміну нашої скорботної долі, і грізний вирок Божий: “Порох ти і до пороху повернешся…” – став нашою вічною долею, а “терня й осот” – неминучим результатом усіх наших зусиль. І проте, після того, як Син Божий став Сином Людським, людство отримало великий подарунок – незбагненну можливість знову усиновитися Богові, знову стати Йому дітьми, нехай блудними, нехай недбайливими, нехай готовими знову і знову зраджувати Його, але – дітьми Божими.
Це усиновлення людини Богом здійснюється в Церкві Христовій, Яка з’явилася на грішній землі, як оазис серед пустелі, як той теплий отчий дім, куди після тяжких поневірянь у чужій землі повертається блудний син…
І дивіться, Вона, Церква, творилася не в струнких структурах Римської імперії з її легіонами, з її бюрократією, з її знаменитим римським правом, не в середовищі сильних і могутніх держав античного світу, не за високорозумним міркуванням тодішніх філософів, але – у точній відповідності з пророцтвом Спасителя: “Царство Моє не від світу цього” (Ін. 18:36) – Церква творилася в серцях і душах доти слабких некнижкових простаків – галилейських рибалок, таких раніше полохливих, таких невпевнених у собі, що тремтіли “з остраху перед юдеями“.
“Але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще” (1Кор. 1:27,28).
І держави схилилися перед Церквою. І легіони пали. І всі кодекси Наполеона, і усі законоположення майбутніх богоборців, і усі ці “безбожні п’ятирічки” виявилися жалюгідним лепетанням перед простими словами: “Блаженні убогі… Блаженні ті, що плачуть… Блаженні лагідні… Блаженні милостиві…” (Мф. 5:3-8).
У Церкві Христовій – “сила Божа виявляється в немочі”. Яка держава і коли проголосить своїм засадничим принципом убогість духовну, лагідність і незлобивість, милосердя і здатність плакати про тих, хто тебе розпинає? Ні, імперії живуть за іншими законами. Через те вони і недовговічні, через те термін життя будь-якого земного царства, яким би багатим і могутнім воно не було, незрівняний з вічним буттям Церкви. “Обчислене… зважене… і розділене” (Дан. 5:26-28.) усе влаштоване людиною, усе, що служить її гордині, її піднесенню, усе, що відводить її від Бога. Вічним і непохитним залишається у цьому світі слабке людське серце, ранима наша душа; така невідчутна, така тиха, тільки вона здатна стати “сосудом Духа Святого”. І Господь наш помер не за царства і легіони воїнів, а за кожну окрему людську душу. І Дух Святий, Дух-Утішитель зійшов у вигляді сполохів вогню – вогненних язиків, як каже Священне Писання, не на парламент або верховний суд, не на військову раду або ареопаг, а на тих, хто ще учора був найжалюгіднішим, найостаннішим, хто зневажав самого себе.
Якщо ми хочемо спасіння душі, якщо ми справді шукаємо Вічного Життя, тоді нам треба забути про життєві успіхи, нам треба відкинути всяку надію на просте і безтурботне життя, позбавлене скорботи і випробувань, і сподіватися тільки на одне – на те, про що Христос-Спаситель попереджав нас, коли казав: “Хто ж витерпить до кінця, той спасеться“. Недаремно Дух Святий зветься Духом-Утішителем. Щоб Він утішив, треба, щоб людина заплакала про свої гріхи, щоб вона так захотіла бути з Богом, як колись апостол Павло сказав про себе: “Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому” (Рим. 8:38,39). Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: День Святої Трійці