«Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться». Тут йдеться не про якусь часткову справедливість відносно когось. Блаженний той, хто жадає всієї справедливості, яка є на білому світі, – для усіх і кожного, у повному об’ємі. А ми знаємо, що така втілена справедливість – Сам Христос. Блаженні голодні і спраглі Христа – того моменту, коли Христос увійде до їх життя. Бо Христос дасть їм Самого Себе під виглядом Святих Тайн, і вони наситяться. Можна, таким чином, говорити про підтекст євхаристії цього вірша Нагорної проповіді.

«Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». «Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости», – вигукне потім апостол Яків (Як. 2:13). «Милість» – теж дуже важливе слово в біблійній мові. «Милість Божа», «любов Божа» – любов, яка, як дощ, проливається в наші серця, щоб ми віддавали її іншим.

«Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». «Чистий серцем» («Серце чисте створи в мені, Боже» – Пс. 50:12), «праведні серцем» («І похваляться всі праведні серцем» – Пс. 63:11) – дуже близькі поняття. Чисте серце Господь творить у нас, християнах, і про це ми молимося.

«…Бо вони Бога побачать». А чи можна побачити Бога? Ні, кожен знає, що Бог є Бог невидимий, з цього як би починається релігія, віра в Бога істинного. Можна побачити Амона, Зевса, Юпітера та інших богів, а Бога істинного – не можна. «Бога ніхто ніколи не бачив», – каже євангеліст Іоанн (1Ін. 4:12). (З цього читання починається церковний рік, бо в понеділок Світлої седмиці, під час другої пасхальної Літургії, ми читаємо саме цей текст). І тут же (і це не Старий, а Новий Завіт!) – «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». У наявності, здавалося б, протиріччя. Але дійсно, чистий серцем може побачити Бога і в Немовляті на руках Його Матері, і в цьому звичайному, одягненому в поношений хітон рабинові з Назарету – побачити своїм чистим серцем. У Посланні апостола Павла до Ефесян є вираз: «Очі серця» (1:18). Тільки очима серця можна побачити Бога – побачити Його в Ісусі Христі. Як і всі інші заповіді блаженства, ця заповідь знову привертає нашу увагу до Христа. Дуже важливо помітити парадоксальність цього вірша, і якщо вона не кидається нам в очі, то лише тому, що ми погано знаємо Писання, де сказано: «Бога ніхто ніколи не бачив».

«Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться». Здається, це найважче для тлумачення з усіх «блаженств». Як ви вже бачили, до кожного з віршів Нагорної проповіді можна підібрати безліч паралельних текстів з інших частин Писання, а от у цього вірша їх немає, окрім одного – з книги Притч Соломонових. Там, причому не в наших виданнях, а тільки в Септуагінті, зберігся в оригінальному вигляді вірш, дещо перекручений у Масоретській Біблії і тому не зовсім точно перекладений українською мовою. У Синодальному перекладі сказано:

Хто мигає очима, той викликає досаду, а нерозумний устами спотикнеться… Ненависть збуджує розбрати, але любов покриває всі гріхи. У вустах розумного знаходиться мудрість, але на тілі нерозумного – різка. Мудрі зберігають знання, але вуста нерозумного – близька загибель. Труди праведного – до життя, успіх нечестивого – до гріха (Притч. 10:10,12-14,16).

Як бачимо, кожен вірш тут містить протиставлення: доля безглуздого – доля мудрого, доля грішника – доля праведника і т. д. Якщо судити за грецьким перекладом, який був зроблений з рукописів III ст. до Різдва Христового, то первинний текст був таким: «Хто блимає очима, той народжує ворожнечу, а той, що викриває готує мир». Той, що викриває віч-на-віч готує мир – як у Євангелії від Матфея: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним». (Мф. 18:15).

Тут про це якраз і йде мова – «блаженний, хто готує мир», «миротворець» – від грецького іменника «мир» і дієслова «робити», причому грецьке дієслово піе’о чудове тим, що означає працю того, хто працює до сьомого поту: ремісника, каменотеса, тесляра, гончаря. Значить, блаженний той, хто не просто вимовляє якісь слова, а саме працює, подібно до каменотеса або тесляра, щоб настав шалом, мир – повне взаєморозуміння, взаємопроникнення, повна відкритість один одному; от така людина і назветься сином Божим. Але ми знаємо, що Син Божий – це Христос. Таким чином, і тут у підтексті виникає Христос, Якому ми покликані уподібнитися в нашому богосинівстві.

Зміст