Усе, що каже Ісус у наведених вище віршах, пронизано біблійною фразеологією і містить прямі цитати із Старого Завіту. Ці вірші з Нагорної проповіді дуже добре читати паралельно із Старим Завітом, залучаючи для об’ємнішого розуміння євангельського тексту окремі місця з книги Товиту, з Второзаконня, з книг пророків.

Зате декілька наступних віршів не мають прямих паралелей у тексті Старого Завіту і через цю обставину являють особливий інтерес, оскільки містять щось принципово нове, що з’явилося тільки в євангельській проповіді. Якщо ми користуємося текстом Євангелія з паралельними місцями (посиланнями такого роду забезпечені практично всі наші видання), має сенс звертати особливу увагу на вірші, до яких паралельні місця не наводяться. Саме в таких віршах частенько міститься виключно важлива інформація про проповідь Ісуса, про те нове, що Він каже Сам, від Свого імені, не спираючись на Старий Завіт і духовний досвід пророків минулого. «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?» (Мф. 6:26).

Про птахів згадується в Книзі Псалмів. Наприклад, у 83-му псалмі: «Бо й пташка знаходить собі домівку, і ластівка гніздо собі, щоб вивести пташенят своїх, біля вівтарів Твоїх, Господи Сил, Царю мій і Боже мій». Чудова картинка: ластівка в’є гніздо під дахом храму, щоб вивести пташенят! В іншому, менш відомому тексті, близькому до Священного Писання, – Псалмах Соломонових, які друкуються в грецьких виданнях Септуагінти, але в переклади Біблії іншими мовами зазвичай не включаються, – у 5-му псалмі є таке місце: «Пташок і риб Ти годуєш, Господи, коли даєш зливу пустелям, щоб виросли трави, готуючи харч у пустелі усьому живому, і коли вони прагнутимуть Тебе і звернуть до Тебе обличчя свої, Ти даєш їм цю їжу. Царів і правителів, їх народи Ти годуєш, Боже, і убогого, і бідняка. Хто надія, якщо не Ти, Господи!»

Ймовірно, наведені вірші – безпосереднє джерело євангельського образу. Тим більше, у цьому псалмі використане те ж саме слово, що і в Євангелії: peteina – «пташки».

У Плутарха в одному з його трактатів, близькому за темою до ранньохристиянської проповіді, – «Про те, чому не слід робити борги», – сказано: «Ластівки не беруть у борг, не беруть у борг горобці». Раніше дослідники припускали, що Плутарх наводить тут якесь не відоме з інших джерел прислів’я. Проте тепер встановлено, що це цитата з праці філософа-стоїка Мусонія Руфа. Його твори вважалися втраченими, але наприкінці XIX ст. вони були виявлені археологами в Єгипті і відразу ж опубліковані.

Є в Мусонія Руфа текст, де уявний співрозмовник філософа вигукує. «У мене немає грошей, але багато дітей. Як я їх нагодую?» А Мусоній йому відповідає: «А як же пташки (тут також використане слово peteina. – Г. Ч.), які за тебе набагато бідніші, – ластівки, солов’ї, жайворонки і дрозди, – годують своїх пташенят?» Мусоній Руф, молодший сучасник святих апостолів, цілком міг скористатися образом з Нагорної проповіді, але могло бути і навпаки: Ісус, поза сумнівом, зустрічався з греками і, напевно, чув, що вони розповідають і про що сперечаються, міг використовувати у Своїй проповіді те, що почув від греків, від когось з попередників Мусонія. Сказати про це щось визначене сьогодні неможливе. Ясне одне. Вигук Ісусів: «Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть… Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них» – не знаходить прямих паралелей у Старому Завіті, за винятком хіба що наступного вірша: «Людина – як трава, дні її – немов цвіт польовий, цвіте й відцвітає» (Пс. 102:15). У Нагорній проповіді Ісус, закликаючи нас подивитися на птахів і на квіти в полі, хоча і відштовхується від біблійних образів, але говорить якоюсь абсолютно новою мовою. Він кличе слухача не до безпечності, а до життя в згоді з природою, до життя в простоті, про яку любили роздумувати грецькі та римські філософи-стоїки. Тільки, на відміну від стоїків, Він показує, що таке життя можливе, якщо людина сподівається на Бога. Цей заклик дуже актуальний для того часу, коли проповідував Ісус, бо епоха Августа і його наступників, I ст. – це час накопичення скарбів, зростання життєвого комфорту, коли люди із захватом усі свої сили присвячували дозвіллю, як розповідають про це Горацій та інші римські поети. Вина, рідкісні, особливого смаку та аромату, «яких і понтифіки не пили», як каже Горацій в оді «До Постуму», благовонні мазі, щонайтонші тканини, привезені звідкись зі сходу, вінки із запашних квітів, дорогоцінні персні і т. д. – от світ, який створюють навколо себе люди саме тоді, коли Ісус говорить Своїм учням, що сенс життя полягає не в цьому, а в чомусь зовсім іншому. Людина XX ст. теж якось особливо цінує свій комфорт, так що і сьогодні цей Ісусів заклик звучить не менш гостро, ніж тоді. Пізніше, у середні віки, ситуація зміниться, життя знову стане досить суворим, і заклик поглянути на птахів небесних на якийсь час втратить гостроту свого звучання.

Зміст