«І поведуть вас до правителів і царів заради Мене на свідчення їм та язичникам». Мабуть, тут уперше використане це найважливіше в Євангелії слово – «свідоцтво». Українське «мученик» – це грецьке ма’ртіс – «свідок; той, хто свідчить». Таким чином, сенс не в тому, що мученик терпить, а в тому, що цим терпінням він свідчить про Христа.

Будучи свідками, каже Господь, «що чуєте на вухо, проповідуйте на покрівлях» (Мф. 10:27). Це теж наповнене якнайглибшим сенсом, який сьогодні особливо важливо розуміти. Те, що чуєте «на вухо», означає: те, що Я кажу вам через ваше серце, через глибини вашого «я». Тільки це, каже Ісус, виголошуйте на повний голос – «на покрівлях». Не те, що вичитали з книг, а то, що йде з серця.

Доки ми не розчуємо, що Господь каже нам «на вухо», ми не можемо говорити «з покрівлі», бо нам не повірять. Це треба обов’язково засвоїти. Інший раз починають проповідувати Євангеліє, щось скоренько прочитавши, щось почувши краєм вуха, у щось зопалу повіривши. Але доки в нашому християнському житті не задіяне серце, «проповідь» нічого, окрім шкоди, людям не принесе.

«Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч» (Мф. 10:34). Щоб зрозуміти, що означають ці слова, слід їх дуже уважно прочитати грецькою. У грецькому оригіналі немає слова «принести», а є дієслово ба’лло – «кинути», «кинути на…», «встановити силою». У точному перекладі ці рядки звучать так: «Я прийшов, щоб ні мир, ні війну встановлювати силою» (не для того, щоб «кинути на вас» мир або війну). Іншими словами, Я не встановлюватиму мир між вами насильно. Ви самі повинні відчути, що таке мир, і потрудитися заради того, щоб зрозуміти значення слів «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5:9). Я не ввергатиму вас у війну. Я даю вам свободу, а мир ви повинні встановити самі – справжній мир, а не той, під маскою якого ховається розподіл.

Далі Господь говорить про сім’ю. У сім’ях дуже часто панує такий хибний мир, в основі якого лежить не любов, а щось інше. «І вороги людини – домашні її» (Мф. 10:36). Чому?

У сім’ях, як правило, діють три моделі стосунків між людьми. Перша, найбільш проста: одні члени сім’ї залежать від інших – діти від батьків або батьки від дітей, дружина від чоловіка або навпаки. Друга – коли батьки ставляться до дітей як власники до дорогої та улюбленої речі, яка повинна займати своє, хай і почесне, місце, в усякому разі, не мати права голосу. Ти повинен йти в цей, а не в інший виш; ти повинен вчинити от так, а не інакше; і взагалі я краще знаю, що тобі потрібне, бо в мене більше досвіду і тому що я тебе люблю. І, нарешті, третя модель: коли діти за обов’язком, без любові шанують батьків, не вважаючи для себе за можливе порушувати заповідь «Шануй батька і матір», розуміючи її як правило поведінки.

Парадоксальна Христова теза – «Вороги людини – домашні її» – як би висаджує в повітря нашу свідомість. Ми знаємо з Декалогу, що батьків слід шанувати, тоді – «щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі» (Еф. 6:3). Не випадково апостол Павло, згадуючи цю заповідь, каже: «Це перша заповідь з обітницею» (Еф. 6:2). З Писання ми знаємо, що тільки на любові і повазі тримаються стосунки в сім’ї. І раптом це дивне твердження: «І вороги людини – домашні її».

Господь звернув до людей Євангеліє в той час, коли не було ні газет, ні радіо, ні телебачення, ні інших засобів масової інформації. Довести Слово до адресата було не так просто, бо це було можливо тільки в усній формі. Через дві тисячі років, при радянській владі, Євангеліє опинилося в тому ж становищі, що і за Ісусових часів: воно не видавалося, його можна було почути тільки під час богослужіння. Звичайно, у когось Євангеліє збереглося з дореволюційних часів, хтось потайки привіз його з-за кордону, проте загальної ситуації це не змінювало. Але річ у тім, що Євангеліє Самим Христом було призначене для поширення в усній формі. У цьому випадку парадоксальна фраза запам’ятовується відразу. Вона ріже слух, вона настільки дивна і незрозуміла, що забути її неможливо. Вона глибоко вкарбувалася в пам’ять саме завдяки своїй парадоксальності. Слово Боже, як зерно, потрапивши в серце, починає там набрякати, наливатися соками і потім дає паросток, потім з паростка підніметься рослина, яка принесе плід. Так діють усі євангельські парадокси: вони запам’ятовуються відразу, а «проростають», стають зрозумілими – з часом.

Так от, афоризм Христовий висаджує в повітря усі три вищеназвані типи стосунків у сім’ї (матеріальна залежність, власницькі домагання батьків на дітей, повага без любові). Для чого? Щоб ми побачили в наших дітях, батьках, у найближчих нам людях братів і сестер у Христі. Це те, що дається найважче, але саме до цього кличе нас Господь, вимовляючи свою парадоксальну фразу. Він закликає перебудувати «вертикаль» взаємин на «горизонталь». Розгледь у своїй матері сестру в Христі, а в синові – брата в Христі, і тоді щось зрозумієш. І тоді дійсно життя стане іншим, у ньому з’являться нові тони, відкриються нові горизонти.

«…І хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:38). Християнство є хрест. Ми повинні йти за Христом, і горе нам, якщо не йдемо. Але пам’ятатимемо – це дуже важливо для нашого упокорювання, – що хрест наш бере і несе Він. Польський поет Ципріан Норвід сказав одного разу: не в тому наше християнство і наша віра, що ми йдемо за Христом і несемо свій хрест, а в тому, що ми йдемо за Христом, Який несе наш хрест.

«І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї» (Мф. 10:42). Напоїти чашею холодної води зовсім не важко. Не те що віддати всі свої гроші, або час, або сили. У жаркій Палестині, щоб напоїти спраглого, треба лише дістати з підвалу глек з водою і наповнити чашу.

Християнство починається не з подвигів, подібних до подвигів Геракла, Персея, Тесея або інших античних героїв, а з найпростіших, буденніших справ. Щоб дати подорожньому, що йде повз, чашу холодної води, не треба ні грошей, ні мудрості, ні часу, ні здоров’я, ні підготовки. Треба лише, вставши рано вранці, запасти води трохи більше, ніж потрібно буде на день тобі і твоїм близьким. Це приголомшлива, дивна, дуже проста і радісна новина, що насилу входить у наші серця.

Так, християнство – це дуже просто, воно починається з малих справ. Біда, проте, у тому, що нам хочеться здійснювати подвиги Геракла, ми хочемо гордо нести свій хрест, бути героями. Але хрест несе Сам Христос, і наша справа – тільки устигати йти услід за Ним.

Зміст