«І дає народу». Порівняємо, як про це розказано в синоптиків – Матфея, Марка і Луки – і в Євангелії від Іоанна. У грецькому тексті – «дав ученикам хліби, а ученики – народові», а в Євангелії від Іоанна – «І дав хліб тим, що сиділи», про учнів там нічого не сказано. Євангелісти Матфей, Марко і Лука описують події як би зовні, а останній – Іоанн – як би зсередини. «Зовні» це диво виглядає саме так: Ісус дає хліб учням, а учні роздають його тим, що сидять. А якщо дивитися на це диво «зсередини», то Ісус Сам дає хліб кожному з тих, хто сидить разом з Ним. Апостоли лише виконують роль рук Спасителя, їх руками саме Він роздає людям цей хліб. У пізніших рукописах Євангелія від Іоанна вставлені слова «ученикам, а ученики – тим, що сиділи», таким чином, оповідання про помноження хлібів в Євангелії від Іоанна «підігнали» під розповідь у синоптичних Євангеліях. Це характерна риса візантійської редакції євангельського тексту.

Диво помноження хлібів дивним чином нагадує нам про таїнство Євхаристії. Тайна Вечеря ще не звершена. Ще попереду і Страсний тиждень, і Великий четвер. У цьому диві як би є присутньою тінь майбутньої Євхаристії. Потім, у день Тайної Вечері, Ісус велів учням теж принести хліб.

А чому у євангелістів Марка та Іоанна згадується про зелену траву? Зеленою трава в Палестині буває тільки навесні. Якщо ми подивимося, в якому місці 6-го розділу Євангелія від Іоанна стоїть розповідь про це диво, то зрозуміємо, що йдеться про час перед Пасхою. Але ж і Тайна Вечеря була звершена перед Пасхою. Це не простий збіг.

Коли хліби ще не помножені, коли учні говорять про те, що цим людям нічого їсти і двохсот динаріїв не вистачить, щоб купити їжі для всіх, а грошей узяти нізвідки, Ісус відповідає: «Дайте ви їм їсти». Цікаво, що з погляду граматики грецької мови займенник «ви» тут абсолютно не потрібен. А він тут стоїть! Він як би курсивом, врозріз з правилами граматики туди вставлений, під щось важливе: саме ви дайте їм їсти. Тобто – якщо ви самі не дасте, то ніхто їм не дасть. Звертаючись до апостолів, Ісус каже: «Я створю це диво, але вашими руками».

Коли ми тепер, у XX столітті, служимо Літургію, ми беремо для цього хліб, який називається «просфора», латиною – oblata, «приношення». Це хліб, який приносять у храм парафіяни, щоб на ньому була звершена Євхаристія.

Одного разу я був у грецькому храмі в Парижі, прийшов туди рано, коли ще нікого не було. Священик мені сказав: «Посидьте, почекайте, о 10 годині буде служба». Я сидів, молився і чекав. Входить бабуся, у хусточці, уся в чорному, як ходять завжди старі гречанки, і несе хліб. Священик виходить з вівтаря, бере його, підкидає, каже: «Добре!» – і відносить у вівтар. От на цьому хлібі він і звершив таїнство Євхаристії. Це – знак достовірності Євхаристії, яка звершується на принесеному хлібі, а не на просфорі, що спеціально випікається в храмі, як це склалося тепер у нас. Адже в давнину просфору і в нас приносили парафіяни – за словом Спасителя: «Дайте ви їм їсти»; тому вона так і називається – «приношення». У цьому таїнстві з’єднуються два види служіння: священство і дияконія, загальна дияконія усіх у Христі. Зрозуміло, щоб звершити таїнство, потрібна тільки одна просфора, тільки один хліб. Але за традицією, що склалася в нас, Літургія служиться на п’яти хлібах. Диво помноження здійснюється Ісусом над п’ятьма хлібами, тому ми звершуємо Євхаристію на п’яти просфорах, згадуючи і про це диво, а не тільки про Тайну Вечерю. А якщо парафіян сто, двісті, триста і вони принесуть багато хлібів, то цей інший хліб буде антидором. Його роздадуть убогим, тим, хто його потребує. Це і є дияконія усієї парафії, дияконія кожного християнина, коли усі беруть участь у служінні, коли немає глядачів, споживачів благодаті, а усі – учасники однієї спільної справи. Бо саме слово «літургія» означає «спільна справа».

*

У розповіді про диво помноження хлібів у 6-му розділі Євангелія від Іоанна є присутньою одна дуже важлива деталь, якої немає в інших євангелістів: хліб, який Ісус бере і благословляє, знаходиться в хлопчика. Згадаємо інше місце з Євангелія: «Дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже» (Мк. 10:14). Не випадково саме в дитини і знаходиться хліб, який Господь бере для помноження.

Ісус каже: «Відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі» (Мф. 15:32). В якій дорозі? Не лише в тій, що веде з пустинного місця додому, але і в життєвій дорозі. Не хочу залишити їх, каже Спаситель, без хліба Євхаристії, без таїнства Євхаристії, без святого причащання, щоб вони не ослабли на життєвому шляху.

Іноді кажуть: «Ця людина недостатньо чиста, вона грішна, брудна і т. д., їй не можна причащатися». Ні, саме їй і пропонує Господь Себе у вигляді хліба, щоб вона «не ослабла в дорозі» остаточно, не зламалася.

Один зі святих ХІХ століття казав: «Ти негідний Святих Тайн? Так, негідний, це ясно, але це тобі необхідно». Іншими словами, ти негідний і ніколи не будеш гідний, але причащатися Святих Тайн тобі необхідно, без цього тобі буде ще гірше. «Не хочу їх відпустити голодними, щоб вони не ослабли остаточно», – каже Спаситель. Людям потрібно дати цю духовну їжу, інакше їм буде ще гірше, ще важче. Що таке причащання? Нагорода за добру поведінку? За те, що ти постив або молився? Чи це той Хліб, без Якого ти, якщо почав гинути, загинеш остаточно? Напевно, все-таки друге.

Євангеліст Марко, розповідаючи про початок цього дива, каже: «Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними». (Мк. 6:34). Слово «змилосердився» залишилося в усіх інших Оповіданнях, але те, що далі збережене в Марка, в інших текстах загублене: «Змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря». Ісус, звершуючи диво помноження хлібів, поступає як добрий пастир з 10-го розділу Євангелія від Іоанна. Адже саме 10-й розділ Євангелія від Іоанна, розділ про доброго пастиря, який душу свою покладає за овець, був древнім пасхальним читанням. Це тепер ми читаємо в пасхальну ніч початок Євангелія від Іоанна: «Споконвіку було Слово…», а християни Заходу – останній розділ Євангелія від Марка; у глибокій же старовині в пасхальну ніч читався саме 10-й розділ Євангелія від Іоанна – про доброго пастиря. Отже євангеліст Марко, порівнюючи Господа в розповіді про диво помноження хлібів з добрим пастирем, нагадує нам, що ми всякий раз, коли куштуємо євхаристійний хліб, «смерть Христову сповіщаємо, доки Він не прийде», як каже про це в Першому Посланні до Коринтян апостол Павло (11:26). У диві помноження хлібів є присутньою звістка про смерть Христа і воскресіння Його з мертвих.

…П’ять тисяч людей оточують Ісуса в той момент, коли Він здійснює таїнство помноження хлібів. Таїнство? Напевно, правильніше було б сказати «диво», – але все таки це не обмовка, оскільки в диві помноження хлібів вже є присутнім майбутнє таїнство Євхаристії. П’ять тисяч, чотири тисячі – спробуйте уявити собі таке величезне число людей. Ось це і є та койнонія (від грецького слова койнос – «загальний»), з’єднання всіх воєдино. Апостол Павло вигукує із цього приводу: «Один хліб, і нас багато – одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба» (1Кор. 10:17).

Мене завжди вражає, що просфори, яку ми використовуємо для таїнства Євхаристії, вистачає усім, скільки б ні було народу в храмі. Якщо причащаються сто людей, часток виходить більше. Якщо тисяча, як буває в пасхальну ніч, то ми дробимо одну просфору на тисячу часток. Вони менші, але все одно їх вистачає всім.

Є в цьому оповіданні ще один суттєвий момент: Ісус помножує хліби, коли настає вечір. Коли пітьма починає згущуватися, нам являє Себе Ісус – Той, Який «в темряві світить» (Ін. 1:5). Коли навколо згущується пітьма, Він здобуває над нею перемогу, перемагає смертю смерть Саме в той момент, коли над нами торжествує пітьма – фізична чи психологічна, – Він приходить і починає сяяти, Він віддає нам Самого Себе.

Зміст