Ессеї

Кумранські рукописи

Відколи були виявлені кумранські рукописи і більшість учених (хоча і не всі) ототожнила їх авторів з «ессеями» Йосипа Флавія, ессеям-кумранітам приділяється більше уваги, ніж усім іншим течіям юдаїзму того часу. На відміну від фарисеїв, які, хоч і вважали, що саддукейське священство помиляється, але все одно, корячись Закону Мойсеєвому, йшли в Храм, – ессеї з єрусалимським Храмом порвали.

Точніше кажучи, в ессейському русі існували два крила. Представники поміркованішого жили сімейним життям (втім, дуже стриманим) і, мабуть, не виключали себе повністю з того релігійного життя єврейського народу, яке сконцентровувалося навколо єрусалимського Храму. Представники радикальнішого крила (вони, як прийнято вважати, були мешканцями Кумрану) порвали не лише з Храмом, але і взагалі з усім «світським життям».

Кумран: на мапі і в наші дні

Община кумранитів, як її зазвичай реконструюють історики, була першою в історії біблійної традиції монастирем. Прийняттю в общину передував тривалий період випробування. Ті, що поступили, дотримували найсуворішу дисципліну, беззаперечно корилися старшим.

Усе майно в них було спільним, одяг – бідним: «Одяг і взуття вони міняють лише тоді, коли колишнє або абсолютно розірвалося або від довгого носіння стало непридатним до вживання» (Йосип Флавій, «Юдейська війна» II 8:4). Підтримка ритуальної чистоти була найважливішою турботою общини: постійні ритуальні обмивання, особливий ритуал куштування «чистої» їжі, молитви, що замінили собою храмове богослужіння.

Найсуворішим чином дотримувалася субота. Члени общини давали обітницю їсти тільки «чисту» їжу, приготовану в общині, і тільки на спільній братській трапезі. Якщо хтось з них був вигнаний з общини, то, неухильно дотримуючи обітницю, він був приречений на голодну смерть: «Пов’язаний присягою і звичкою, така людина не може прийняти їжу від не побратима – вона вимушена, тому, живитися однією зеленню, виснажується і помирає з голоду» (Йосип Флавій, «Юдейська війна» II 8:8).

Єрусалимське священство було для них хибним священством, храм – спаплюженим. Навіть календар в ессеїв був свій, «справжній», відмінний від єрусалимського; свята не співпадали. У недалекому майбутньому вони сподівалися останньої «війни синів світла із синами пітьми»; причому «синами світла» були, природно, ессеї, а «синами пітьми» – решта людства. Війна мала закінчитися, за допомогою Божою, повною перемогою «синів світла» над ворогами.

Якщо вже наслідувати тренд і шукати паралелі між Юдеєю часів Ісуса і нашою дійсністю, то можна було б порівняти ессеїв з тими ультраортодоксальними і апокаліптично налаштованими православними, які не лише в теорії, але і на практиці дотримують обітницю бідності, ієрархію викривають в безблагодатності, і чекають швидкого кінця світу.

Епоха Другого Храму завершилася катастрофою. Націоналістичний авантюризм народних вождів всіляко наближав її – і наблизив. У 66 р. спалахнула війна з Римом, у 70-му Єрусалим був захоплений і спалений. Разом з Храмом зійшла в небуття саддукейська аристократія. «Сини пітьми», всупереч ессейским пророцтвам, знищили ессейскі монастирі. Загинула безліч фарисеїв і безліч простих людей. Вцілілі фарисеї поклали початок рабинистичному юдаїзму.

Якщо завдання релігії полягає в тому, щоб підтримати національну ідентичність, згуртувавши народ навколо певної сукупності релігійних обрядів і правил, то фарисеї та їх наступники повністю виконали це завдання. Об’єднавшись навколо фарисейської спадщини, навколо вчення про богообраність і детального кодексу релігійно-ритуальних приписів, єврейський народ пережив і катастрофу 70 р. і ще цілий ряд катастроф, що сталися потім.

А за декілька десятиліть до того з’явилося християнство, яке сповістило, що для Бога «немає ні елліна, ні юдея» (Кол. 3:11), що «субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27), і ще: «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мф. 5:44), і ще: «яким судом судите, таким судитимуть і вас» (Мф. 7:2).

Але це вже зовсім інша історія. Вона взагалі існує в іншій площині.

Автор: Михайло Селезньов