«Господи, настав піст, а навіщо він – мені?»

Наш піст, можливо, і не потрібен Богові, не потрібен Немовляті Христу, але він потрібен нам, мені особисто. Піст – така міра аскези, яка потрібна мені самому. І потрібна взагалі будь-якій людині у світі. Піст може не називатися Різдвяним або Великим, він може бути зовсім не церковним, але будь-яка людина розуміє, що аскеза хоч би у вигляді дієти, у вигляді відмови від чогось, у вигляді стриманості (в їжі, питві, розвагах, у чому завгодно) потрібна людині, щоб вижити.

Піст у релігії в цілому, і в християнстві зокрема, має інструментальну прикладну мету – стоншення плоті. Коли в людини стоншується плоть, їй стають доступніші якісь духовні сфери.

Для чого Сам Господь у пустелі сорок днів постив? Він викликав сатану на бій, вислухав його спокуси, переміг його і відправив назад. Оскільки Господь став людиною, плоттю, Йому, щоб здійснювати певну духовну роботу, теж був потрібен піст.

Так само піст потрібен кожному християнинові, піст як – час від часу – певне віддалення в пустелю, яка, у біблійному розумінні, є віддалення людини від метушні і шуму світу цього і місце зустрічі з Богом.

Чому піст регулярно настає за календарем чотири рази на рік – це інше питання. Мені здається, що відповідь на нього виключно в милосердному влаштуванні Церкви.

Багатьом людям складно провадити регулярне аскетичне життя, управлятися з цим самим, і набагато легше, коли все це відбувається організовано.

Підкреслю: не насильно, а організовано, врешті-решт, приєднуватися до того, що організоване – особистий вибір кожного.

Люди старших поколінь, що пережили різні часи в Церкві, іноді кажуть просто: адже цілком можуть настати часи, коли церковне життя порушиться, коли знову позакриваються храми, коли вірні знову тікатимуть з місця на місце, і тоді дуже багатьом людям буде важко. Вони казатимуть: «Нам попоститися б, а ми навіть не знаємо календаря, коли піст починається» і із сумом згадуватимуть: «Колись ми виступали проти цього посту, він нам набрид, тепер би з радістю повернули усе, як раніше». Людині властиве не цінувати те, що в неї є.

Отже піст, зокрема Різдвяний піст – ця дуже хороша справа. Просто нормальні люди, які мають якусь міру свободи і розуміння, повинні усвідомлювати, що в усьому на світі, навіть у хорошому, є зворотна сторона, побічні ефекти, і завжди має бути якась міра, щоб їх уникнути.

Те ж саме і з постом: якщо перестаратися, почати постити кого не потрібно – малих дітей або домашніх тварин, самому собі давати якісь невірні установки, поставивши піст основною задачею як найважливішу і єдину християнську роботу, то якраз можна досягти протилежного ефекту, нашкодити собі постом.

У чому небезпека розставляння неправильних акцентів під час посту особисто для мене? Коли починаєш постити і від чогось відмовлятися, вмить на цьому зациклюєшся. Даєш установку: не думати про білого бичка. І – починаєш не думати – цілий день не думаєш, ніч не думаєш, перестаєш спати, перестаєш нормально функціонувати, не то що про якесь християнське життя, просто про життя буває важко думати, усі думки – про білого бичка.

Тому якщо піст – це боротьба з пристрастями, як ми кажемо, з ними потрібно боротися правильно, а не як у казці про Братика Кролика, який боровся зі смоляною лялькою і чим більше її бив, тим більше до неї прилипав.

Під час посту, та й взагалі в житті, все-таки більше уваги варто звертати на Христа, а не на гріхи і боротьбу з ними.

Боротьба з пристрастями потрібна, але і в цьому потрібна міра, адже ворог давно призвичаївся використовувати у своїх цілях нашу безмірність.

А для того, щоб не зациклюватися на власних пристрастях, треба провадити таке життя, щоб воно було в радість. Коли, наприклад, художник пише картину, у нього горять очі, він не помічає нічого, живе своїм натхненням, він стає більш цілісним, ніж у решту буденного часу, його почуття і розум, душа і тіло збираються воєдино і живуть єдиною метою – творчим процесом, твором. Якщо хтось спробує йому в цьому перешкодити, він просто попросить зачинити двері. От таким же натхненним має бути і піст.

Інша справа, що натхнення – це ще і дар Божий, і кожен повинен сам до Бога звернутися з питанням, де узяти це натхнення, і отримати свою індивідуальну відповідь.

А в кого ще запитувати? У священика, чи що, який сам – така ж людина, яка так само частенько шукає для себе відповіді на свої власні питання?

У нас Христос є, Господь, от до Нього і варто звернутися: «Господи, настав піст, а навіщо він – мені? Піст давно прийнятий Церквою, постили багато поколінь християн, і явно усе це – не просто так, а як бути мені? Допоможи мені це зрозуміти». Якщо людина дійсно хоче знати, Господь пошле їй відповідь. Ну, а якщо насправді не хоче знати, тоді і запитувати немає чого. Просто не пости.

Автор: священик Сергій Круглов