Політична обстановка, Саддукеї

На початку 3-го розділу Євангелія від Луки є такі рядки: «У п’ятнадцятий же рік правління Тиверія-кесаря, коли Понтійський Пилат правив Юдеєю, Ірод був четвертовладником у Галилеї, Филип, брат його, був четвертовладником в Ітуреї і Трахонітському краї, а Лисаній був четвертовладником в Авилинеї, за первосвящеників Анни і Каяфи, було слово Боже до Іоана, сина Захарії, в пустелі» (Лк. 3:1,2).

Тут детально охарактеризована історична ситуація того року, коли починає свою проповідь Іоанн Хреститель, а потім і Господь. Ми дізнаємося, хто тоді був імператором у Римі, які тетрархи (четвертовладники) були поставлені в тій або іншій області; названі первосвященики – сучасники Ісуса. І це не випадково – щоб зрозуміти євангельське слово, Звістку, яку несе нам Господь, потрібно добре уявляти собі, хто ж були Його сучасники, ті «допитливі віку цього», про яких говорить апостол Павло (1Кор. 1:20). Зі Священного Писання ми знаємо книжників і законників, іродіян, фарисеїв і саддукеїв. Хто ці люди, які проповідують в один час з Христом у Палестині, слухають Його, учні яких приходять до Нього поставити питання? Що це було за суспільство, в яке прийшов Христос?

Як свідчить зіставлення монет із зображенням кесаря Тиверія, написами Ірода та ін., Спаситель народився не в той рік, з якого почала відлік нова ера, а на чотири роки раніше. Отже, Він був розіпнутий у 30-му році. Французький біблеїст і кумрановед абат Ж. Карміньяк, проаналізувавши безліч джерел, встановив, що Христос помер на Хресті 7 квітня 30-го року.

Саддукеї

Саддукеї (реконструкція)

У той час більшість священиків Єрусалимського храму були саддукеями. Вони були, кажучи сучасною мовою, релігійний істеблішмент епохи. Це люди, які в усьому намагаються наслідувати греків. Вони навіть змінюють свої юдейські імена на грецькі. Наприклад, Ешуа стає Ясоном, Гіршом – Геродом і т. д. Саддукеї, безумовно, шанують Священне Писання, але для них і Біблія, і Бог, про Якого вона говорить, і та релігія, яка з цим Богом пов’язана, – це не більше ніж символ національної ідентичності. Подібно до того, як греки і римляни тієї епохи, загалом, не вірять у своїх богів, саддукеї слабо вірять у Бога Невидимого. Якщо римські і грецькі жерці і звершують якісь обряди, то тільки тому, що така тисячолітня традиція, обряди ці освячені часом і вірою далеких предків; олімпійська релігія – віра в Зевса, Афіну, Юпітера, Юнону та інших грецьких богів – була знаком національної ідентичності греків, названі боги – символами; те ж було і в римлян. Приблизно так само підходять до своєї релігії саддукеї. Для них Бог Невидимий – теж символ, і не більше. Так, вони одягаються в храмі у священицький одяг, звершують якісь обряди, жертвопринесення, але це лише данина традиції, бо так робили їх діди, прадіди, прапрадіди впродовж тисячоліття; це лише вираз їх національної самосвідомості. У душі саддукеї сповідують, ймовірно, епікуреїзм, але не як філософію, а швидше як спосіб життя. Це люди освічені, начитані, культурні, люблячі розкіш, комфорт, затишок, хороші вірші та хорошу прозу. Вони, загалом, не вірять ні в що і тому майже завжди перебувають у стані скепсису, смутку: усе у світі тлінне, скороминуще, нецікаве, не зовсім достовірне, відносне, кажуть вони.

Понтій Пилат – типовий носій подібних переконань серед римлян. Коли він чує, що Ісус, Який стоїть перед ним, щось говорить про істину, він вигукує: «А що є істина?» Для Пилата істини немає, істина – це ілюзія, дим, у кожного своя істина, свій погляд на життя, вважає він, і кожен зійде в небуття, причому дуже скоро. «Будемо їсти й пити, бо завтра помремо!» – вигукне інший епікуреєць, поет, якого цитує апостол Павло (1Кор. 15:32). «І скажу душі моїй, – каже євангельський багач, – спочивай, їж, пий, веселись» (Лк. 12:19). Ede, bіbe, lude – post mortem nulla voluptas (лат.) – «Їси, пий і веселися, після смерті насолод не буває». Користуватимемося кожним моментом життя сьогодні, бо невідомо, що буде завтра. Ми всі помремо, ми всі зійдемо в небуття і все, що є в нашому житті, залишимо тут. А тому сьогодні треба користуватися життям сповна. Така логіка цих людей. Такими мотивами пронизана римська поезія того часу, зокрема вірші одного з кращих поетів усіх часів і народів – Горація. Ці ж мотиви зустрічаються і в інших римських поетів того часу – Проперція, Тібула, Лукреція.

Ці ж ноти можна знайти і у Священному Писанні. У книзі Премудрости Соломона наведена велика цитата з невідомої оди, а потім – критика і оди, і наведеного висловлювання. Але сама по собі цитата дуже цікава як пам’ятник словесної творчості саддукеїської еліти – тих самих саддукеїв, які іноді приходять до Ісуса, щоб поставити Йому якесь каверзне питання. «Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: “коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла. Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших – дим, і слово – іскра у русі нашого серця Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря; й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його. Бо життя наше – проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається. Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю; переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя; увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть; ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб» (Прем. 2:1-9).

Саддукеї наскрізь пронизані духом античної культури свого часу. У Біблії можна знайти майже дослівні повторення окремих віршів античних авторів. Наприклад, у знаменитій оді Горація «До Построзуму» (2:14) є такі вірші: «Візьме спадкоємець вина, що зберігаються за ста замками, на підлогу розіллє він цікубських грон сік, якого навіть понтифіки не пили». І в книзі Екклезіаста є схожий вірш про спадкоємця: «Хто знає: чи мудра буде вона, чи нерозумна. А вона буде розпоряджатися всіма трудами моїми, якими я трудився і якими показав себе мудрим під сонцем». (Еккл. 2:19).

Такий світ саддукеїв, людей освічених, інтелектуальних, що мають бездоганний смак, прекрасно знають і грецьку і римську літературу. У Біблії вони бачать поезію, а релігія для них – символ національної ідентичності. І от такі люди приходять до Ісуса і кажуть: «Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку» (Мк. 12:20-23). Саддукеям це питання здається забавним і смішним. От Ти віриш у воскресіння мертвих. А чиєю вона буде дружиною, коли мертві воскреснуть? У цьому питанні – уся логіка цих розумних, освічених, тонких, глузливих людей, які ні в що не вірять і в усьому розчарувалися. Отже, саддукеї – це одна група допитливих співрозмовників Спасителя, з якими, загалом, Він майже не сперечається.