Зцілення 10 прокажених, Браян Кершисник

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Хіба дев’ятеро прокажених скоїли щось погане, коли, очистившись від страшної хвороби, продовжували слідувати своїм шляхом, щоб, виконуючи закон, показатися священикові (Лев. 14:3,4)? Чи не сам Син Людський наказав для них це зробити? Чому ж Христос дивується, не виявивши, що вони повернулися і дякують? Вони вчинили правильно, зробили те, що наказано правилами, – чого ж їм бракує? Знайоме питання, чи не так?

А того ж, чого бракує іншим ретельним охоронцям закону, про яких ми читали євангельські оповідання тиждень тому (Лк. 18:18) і місяць тому: їм бракує те, що відрізняє людину від комп’ютера, – любові і вдячності! Це обчислювальна машина не може ні на йоту відхилитися від заданої їй програми! Але людина – не машина! Правила поведінки, наказані їй Божим законом, не може скасувати того, що вище за закон: «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість. На таких нема закону» (Гал. 5:22,23).

Можна, звичайно, спробувати прожити життя від цих до сих, точно відміряючи і ближнім, і далеким міру своєї участі в їх проблемах, можна і з Самим Богом установити стосунки таким чином, як це сформулював ще один охоронець закону: «Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю» (Лк. 18:12). Спробувати – можна, проте навряд чи ця спроба увінчається успіхом. Навряд чи у відповідь на таке скрупульозне вирахування власних чеснот рахівник почує те, що настільки бажане усіма нами: «Встань, іди; віра твоя спасла тебе» (Лк. 17:19). Рятує віра, а не точний рахунок уявних чеснот!

У цей передсвятковий період, коли вся Церква з розчуленням сердечним вітає прийдешнє пришестя у світ Сина Божого, у цей час трепетного очікування свята, з тижня в тиждень читаючи за богослужінням Слово Боже, ми як би є свідками духовної кризи законників. Знову і знову переконуємося ми в справедливості пророчих слів нашого Спасителя: «Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге» (Мф. 9:17). «Старі міхи» Старого Закону не вміщують «молодого вина» правди Христової. Навіть самі знавці і охоронці цього Закону інтуїтивно шукають чогось більшого і просять Сина Людського відкрити їм це саме більше, бо здогадуються, що «ділами закону не виправдається перед Ним ніяка плоть» (Рим. 3:20).

Десять прокажених, Джеймс Тіссо

Більше Закону, вище за Закон – та сама любов, про яку говориться в прочитаному сьогодні за літургією посланні апостола Павла до Колосян: «Більш за все вдягніться в любов, яка є сукупністю довершености» (Кол. 3:14). Тобто саме любов, як це і було відмічено Христом, є концентрованим вираженням правди Закону. А в іншому своєму посланні, де апостол язичників оспівує свій знаменитий гімн любові, він вказує нам на те, що «любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне. Бо ми частинно знаємо і частинно пророкуємо; коли ж настане досконале, тоді частинне припиниться» (1Кор. 13:8-10).

З втіленням Сина Божого припиняється «частинне», бо настає час повноти благодаті, бо «коли ж настала повнота часу, послав Бог Сина Свого (Єдинородного), котрий народився від жони, був під законом, щоб викупити підзаконних, щоб нам прийняти всиновлення» (Гал. 4:4,5).

Син Людський, для того, щоб ми стали синами Йому, вимагає від нас значно більше того, що вимагав від народу Божого Закон, бо, за Його ж власними словами, Він прийшов для того, щоб «частинне» стало, нарешті, повним. «Не думайте, – каже Він усім нам, – що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5:17). «Виконати» – у точності означає «зробити повним».

Охоронці Закону – раби Закону. Для Своїх учнів Господь знаходить інше визначення: «Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого» (Ін. 15:15). Не той є істинним шанувальником Закону, хто шанує його букву, але той виконує Закон, хто ведений його духом. Тому ті, хто за правом народження належали до народу Божого, виявилися нездібними просто і без зайвого віддячити Спасителеві, а справжнім виконавцем Закону Любові виявився іноплемінник-самарянин, що не був зв’язаний вузьким розумінням правди обряду, зате чуйно слухав голос свого серця. І оскільки це було так, саме на ньому припинилося «частинне» і зійшла повнота благодаті. Через те він і сподобився почути суд Божий ще в цьому житті: «Встань, іди; віра твоя спасла тебе» (Лк. 17:19). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 29 неділя після П’ятидесятниці