1. Для чого встановлений піст, у чому його користь?

Слово піст в українській, як і латинській мові (звідки воно, швидше за все і прийшло) має подвійне значення. Піст це не лише особливий час стриманості, вказаний Церквою, але й місце, де стоїть військовий караул. Такий збіг не випадковий. За своєю суттю, піст – це час, коли ми стаємо на варту своєї душі і прагнемо максимально обмежити себе в тому, що не служить для її порятунку. Це й утримання від певної їжі, і стриманість від усього суєтного, що є в житті: від розваг, від другорядних занять, від дозвільних розмов.

Якщо сказати зовсім просто – це час капітального ремонту. От ми зазвичай підтримуємо свій будинок у чистоті, витираємо пил, миємо підлоги, і на якийсь час цього вистачає, але тільки на якийсь час. Настає момент, коли треба рішуче позбавлятися в будинку від усього, що застаріло, відновити, перебудувати, дах перекрити. Щось подібне відбувається і з нашою душею, розумом, моральністю. От саме меті капітального ремонту, оновлення душі і служить піст. Не даремно в аскетичній православній традиції його називають духовною весною.

Користь посту в тому, що ми знову і знову нагадуємо собі про те, що ми не лише тілесні, що ми більше за наше тіло і не тотожні йому, що найголовніший скарб для нас, християн – це наша безсмертна богоподібна душа, яка на жаль, вражена гріхами. От піст – це час сугубого покаяння, особливої напруги всіх духовних сил на виправлення себе відносно Божих заповідей.

2. Чи повинна кожна хрещена людина постити?

Якщо говорити про піст як про утримання від певної їжі, то ні, не кожному православному піст ставиться в обов’язок. Не повинні постити діти, хворі люди, якщо призначення лікаря наказують споживати скоромне, не треба постити вагітним і жінкам, які годують груддю.

Але тут ще хочеться сказати про те, що саме наповнює піст сенсом. Як для людини, яка їде автомобілем сенс поїздки полягає не в тому, щоб просто їхати і намотувати на кардан кілометри, а в тому куди вона, нарешті, приїде; так і для того, хто постить, сенс посту полягає не в самому посту, а за його межами. Сенс Великого Посту – Пасха, в усвідомленні того, що перемога Христа над смертю це й наша перемога. “Бо коли ми віруємо, що Ісус помер i воскрес, то й померлих в Iсусi Бог приведе з Ним” (1 Сол. 4:14). У цьому весь сенс християнської віри. Христос не лише сам силою Свого Божества воскрес, але й нам життя дарував. От стати учасником цієї перемоги Життя над смертю, можна тільки будучи учасником Таїнства Євхаристії, причащаючись Тіла і Крові Христових. Без Причастя піст – усього лише дієта. Тому якщо людина, яка постить, не бере участь у Божественній Літургії, не відвідує храм, ну а саму Пасху, проводить в усіляких дозвільних розвагах, то такий піст за своєю суттю нецерковний, та й власне і постом не є, а профанацією поста.

3. Що таке благословення, і чи треба його брати перед тим, як почати постити?

Благословенням на піст для нас усіх є день Прощеної Неділі, коли православні, зібравшись у храмі просять прощення один в одного і у священства за свідомі та несвідомі образи. Піст і покаяння – це наша жертва Богові, а жертва неможлива без миру з ближніми, за словами Самого Христа: “Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій” (Мф. 5:23,24).

Особливе ж благословення треба брати не на самий піст, а на те, щоб його порушити з тих або інших об’єктивних причин, наприклад через хворобу. І тому ті, хто не може постити повною мірою, у Прощену Неділю просять у духовенства благословення на послаблення посту.

4. Хто визначає тому, хто постить, міру суворості посту?

По-перше, необхідні відомості про суворість посту можна прочитати в будь-якому церковному календарі.

По-друге, суворість посту для кожного визначає наша совість, бо не всяка суворість і не всяка стриманість може бути однакова корисною для кожного. Ще Антоній Великий, засновник чернецтва в 4 столітті казав, що найголовніша чеснота – це розсудливість, тому до міри посту потрібно підходити з розумом, враховуючи свій фізичний та духовний стан і порадившись зі священиком, пам’ятаючи про те, що піст – це, передусім утримання від гріха. Перш ніж відмовитися від сосиски, потрібно відмовитися від канібалізму, тобто перестати їсти один одного і тоді вже подумувати про церковний піст. Кожен знає, що зла людина набагато зліше, якщо вона ще й голодна.

5. Що важливіше під час посту, дотримувати суворість (їжа, вчинки) або постійна молитва?

Якщо утримуватися від певної їжі може не кожен і не кожному це корисне, то для того, щоб не молитися, не каятися, не причащатися жодних об’єктивних причин бути не може. Ну, а якщо в нас християнський стан душі, тобто стан ненависті до гріха і любові до ближнього, то це дає основу і мотив для правильних вчинків.

6. Чому багато хто прагне сповідуватися саме у Великий Піст?

Сповідуватися ТІЛЬКИ у Великий Піст, не дуже хороша традиція, бо про душу потрібно думати і за межами Великого Посту.

Сповідь і Причастя тільки Великим Постом – це максимально допустимий мінімум для християнина, щоб по своїй суті не відпасти від Церкви. Ну, це все одне що їсти тільки тоді, коли починаєш непритомніти від голоду. Жити так можна, але повноцінним життям це ніхто не назве, це патологія. Причащатися і сповідуватися християнин повинен прагнути як можна частіше і ніколи не нехтувати і не відкладати участь у Таїнстві. Образно Церква порівнює Літургію зі шлюбним бенкетом. Бути на бенкеті простим глядачем і відмовлятися від запропонованих пригощань – це образа хазяїну і улаштовувачам урочистості. Так і в Церкві, якщо ми не причащаємося Тіла і Крові Христової, то християнство наше формальне, неживе. Бо Христос спасає нас не тим, що ми читаємо Біблію, молимося, а тим, що ми в Таїнстві Євхаристії стаємо причасниками Його Божественної природи. Усе інше: піст, молитва, відвідування богослужінь, сповідь, читання Писання – це підготовка нашої душі, розуму і совісті для того, щоб ми могли причаститися гідно.

7. Щоб ви порекомендували тим, хто перший раз постить або, ще не зважився на цей духовний подвиг.

Передусім, ясно розуміти, що піст – це не мета, а засіб. А мета посту – Пасха, перемога над гріхом і життя з Богом. Крім того, потрібно розуміти, що піст без правильного церковного життя, без Євхаристії, без сповіді – не більше ніж дієта.

Часто деякі нецерковні люди кажуть: віра – це особиста справа, про те в що я вірю, говорити не обов’язково, віра – вона в глибині серця. Насправді це не так. Християнин зобов’язаний словом і справою свідчити про свою віру в Христа як Бога і Спасителя. “Господа Бога святіть у серцях ваших; завжди будьте готові всім, хто домагається від вас звіту про ваше уповання, дати відповідь із лагідністю i благоговінням” (1Пет. 3:15).

Але ці слова про таємничість і інтимність цілком можна застосувати до посту. Сам Христос говорить про те, яким має бути піст: “Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно” (Мф. 6:16-18).

Піст, як і будь-який подвиг, християнинові не личить виставляти напоказ, зовнішнім виглядом показувати всьому оточенню безмірну всесвітню скорботу: я пощу, не підходь до мене. Навпаки, піст має бути часом оновлення, очищення душі від сміття. Якщо ми з цим сміттям себе не ототожнюємо, усією душею жадаємо від нього позбутися і увійти оновленими в той простір, в якому вже не ми своїми незначними зусиллями прагнемо наблизитися до Бога, а в якому Сам Воскреслий Бог, знищивши пекло йде назустріч нам, тоді піст нам не може не принести радість.

На питання відповідав священик Олександр Пікальов

Думки про піст